Діти-сироти із зони АТО приїхали на відпочинок до табору «Карітас-Спес Україна» у селі Яблуниця на Івано-Франківщині.

Це вже друга група дітей з Донбасу, що відпочиває у таборі. Усього взимку 300 сиріт з Донбасу пройдуть реабілітацію в Карпатах та на Житомирщині

Нова група дітей із сиротинців та інтернатів Донбасу заїхала на відпочинок та реабілітацію у табір Дитяче селище «Карітас-Спес-Україна» у селі Яблуниця Івано-Франківської області. У групі близько 50 дітей. Це вже друга група дітей із зони АТО, яка відпочиває у Карпатах і перша, що перебуватиме тут у рамках проекту «Папа для України». Приїзд попередньої групи став можливим завдяки партнерській допомозі «kleine herzen» із Австрії.  У групі було близько 40 дітей.

Чудове гірське повітря, гарне харчування, самовіддані волонтери та цікава культурна програма, під час якої діти відвідують музеї та цікаві місця, вже зараз забезпечує чудовий відпочинок дітям з краю, де йде війна.

– Це вдалося зробити завдяки допомозі Папи Франциска та самовідданості волонтерів із «Карітас-Спес Україна» та інших громадських організацій, окремих добродіїв,- розповідає директор «Карітас-Спес Хмельницький»,що разом з іншими опікується табором у Яблуниці Олег Гелемей.

Як повідомляє сайт «Папа для України», з 1 грудня 2017 року по 31 березня 2018 року  триватиме програма навчання та реабілітації сиріт із Донецької та Луганської областей. Це проект Релігійної Місії «Карітас-Спес» Римсько-Католицької Церкви в рамках Акції «Папа для України», на загальну суму понад 250 тисяч євро. Програма триватиме 180 днів (6  змін), кожен заїзд розрахований на 50 дітей початкових класів віком від 6 до 10 років. Діти матимуть можливість відпочивати і навчатись протягом місяця у Карпатах в селищі Яблуниця Івано-Франківської області та на Житомирщині в селищі Зарічани на базах відпочинку «Карітас-Спес ».

«Наш табір має першочергово допомогти дитині пройти психологічне розвантаження, сприймати світ в яскравих фарбах, показати перспективи світлого майбутнього, які реальні для кожної дитини. Також діти відкриють для себе Україну з її справжньою красою, дізнаються про цікаві історичні факти, пізнають культуру та побут країни. Ми віримо в те, що наша програма допоможе дітям-сиротам та позбавленим батьківського піклування відчути себе важливими, підняти рівень самооцінки та самоповаги. Вони зможуть вирости відповідальними громадянами та якісно інтегруватися у суспільстві» – розповідає  керівник проекту, Генеральний Секретар Релігійної Місії «Карітас-Спес » Римсько-Католицької Церкви в Україні о. Віктор Симон.

Першочерговим критерієм відбору дітей стала їхня життєва історія. У проекті беруть участь заклади інституційного догляду і виховання дітей Донецької і Луганської області. Міста: Лиман, Слов’янськ, Святогорськ, Краматорськ, Добропілля, Костянтинівка, Торецьк, Велика Новосілка, Волноваха, Маріуполь (Донецька область), Щастя, Новоайдар, Кремінна, Лисичанськ, Сєвєродонецьк (Луганська область). Діти на заїзди обираються через запрошення, які надсилаються як безпосередньо закладам, так і установам, яким вони підпорядковуються.

Окрім екскурсій та відпочинку на свіжому повітрі діти із допомогою вихователів також продовжують навчання, адже вони відірвані від школи досить тривалий час – близько місяця.

Опікуються табором, окрім мирян, сестри-гоноратки (Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії). Одна з харизм цього ордену – робота з дітьми та праця у дитячих будинках та таборах.

Сестри-монахині провадять із дітлахами катехези із вивчень основ християнської віри та етики. Їх знайомлять із тим, що таке Господь та Його Божі заповіді, гріх. Близько 90% дітей є невіруючими, тому навчати їх доводиться від початків.

Діти із сиротинці та інтернатів на апетит не скаржаться, нагулявшись на свіжому повітрі, їдять дуже добре, з’їдають усі порції, яких вистарчає і для дорослих, та ще й волочать із собою хліб до кімнат, хоча й потроху відвикають від цього. Адже їжі їм ніхто тут не шкодує. І вона, приготована із душею та Божим благословенням, є традиційно смачною. Годують дітей 5 разів на день.

– Діти набирають вагу на очах, – розповідає Олег Гелемей.

Нещодавно малеча побувала на екскурсії у Яремчі, де вони відвідали музей та зоопарк. Під час відпочинку діти побачать також і інші міста краю: Коломию, Верховину тощо.

– Ми намагаємось показати діткам безкорисну любов, якої нас навчає церква,- говорить Олег Гелемей. – Римо-католицька церква має велику благодать та великий дар – цей прекрасно обладнаний усім необхідним чудовий осередок у мальовничому місці Карпат, яким користуються діти зі всієї України,батьки яких не можуть собі дозволити послати дітей на відпочинок.

Перші дні дітлахи, як правило поводять себе з острахом, адже про Західну Україну на Донбасі говорять дуже різне, їх лякають бандерівцями, примусовим вивченням української мови. Але під час спілкування російською та українською мовами мовного бар’єру не має, а самовідданість волонтерів та працівників табору, сестер-монахинь Яни та Анастасії розтоплює найзатятіші серця.

Деяких дітей соціальні установи Донбасу відправили у такому стані, що їх доводиться забезпечувати додатковим одягом та взуттям. Адже після ліплення снігових баб та гри у «сніжки» верхній одяг, светри та інше доводиться сушити, а перевдягтися діткам на перших порах, допоки не підшукали їм змінний одяг та взуття, не було в що.

– Після приїзду повели їх купати, а в багатьох одні труси та немає змінної білизни, миються господарським милом, – розповідає волонтер з Рівненщини  Аліна Лєшек. – За добре та чуйне ставлення до вихованців діти маже відразу почали кликати її мамою. Хоча в деяких сиротинцях це – традиція. У них діти кличуть виховательок мамами.

У Яблуниці приймають усіх дітей без обмежень віросповідання, віруючих та атеїстів. Працює цей осередок, збудований за рахунок коштів організацій та добродіїв із Західної Європи, вже 22 роки. Після сучасного ремонту корпуси та окремі будиночки обладнані усім необхідним.

– Раніше перше питання, коли до нас приїжджали, було: чи є гаряча вода?, – розповідає Олег Гелемей. – Тепла вода, звичайно, що є. Тепер питають, чи є вай фай? Тепер в нас є вже є і вай-фай, – говорить Олег Гелемей.

Як правило, програма відпочинку становить від двох тижнів до місяця.

Табір працює в усі пори року. Адже кожна пора у Карпатах по своєму цікава. Влітку тут зелень і все цвіте, відпочиваючи ходять у туристичні походи на Говерлу, водоспад Гук та інші відомі туристичні місця, золота осінь – то різноманіття барв, білі гриби, зимою – лижі, прогулянки. У корпусах тепло. Тут працює сучасне геотермальне опалення.

Ось як діти ділились враженнями від екскурсії до Яремчі, де вони відвідали музей та зоопарк.

– Мені сподобались олені та кабани, – говорить одна дівчинка.

– Мне понравились кролики, – говорить хлопець.

– Мне понравились лебеди, мне понравились орлы, – викрикують дітлахи. Відчувається, що звична мова для них російська, але деякі намагаються говорити українською.

Волонтери розмовляють із дітлахами переважно українською, але часом для зручності дітей переходять на російську.

-Я заметила, что мы хотим, чтобы  с нами делились, а вот сами делиться не хотим, – звертається  на катехезі до дітлахів, сестра Анастасія.

– Хотим, – хором не погоджуються із нею діти.

І сестра Анастасія розповідає дітям казку про міністра, який не вмів давати, а звик лише брати.

Після цієї казки монахиня вчить своїх підопічних ділитися із іншими, а також гарних манер,наприклад, пропонувати під час сніданку, обіду та вечері хліб іншим дітям, а потім брати самому.

Після казки про міністра, яку діти слухають із заплющеними очима, сестра Анастасія та голова громадського об’єднання «Твій шлях» Олександр Івашков, який доклав багато зусиль, щоб сформувати групу дітей з Донбасу, вдвох і по черзі беруться виховувати Богданчика, який лупцює дівчат та хлопців.

І, хоча Богданчик не піддається їм так зразу і вперто стверджує, що битися – це дуже добре, зрештою разом із іншими дітьми вони приходять до спільного висновку, що битися не можна, особливо, із дівчатами.

– Если мы делаем что-то плохое, нам нужно просить прощения, – продовжує виховну бесіду з хуліганом сестра Анастасія.- Подойди к девочке, которую ты ударил, подойди к ней и попроси прощения, учит сестра.

– А мы спросим ее и проверим, – обіцяє Олександр Івашков.

– В древности рыцари ходили в доспехах для чего? – питає дітей монахиня.

– Чтобы девочек защищать, – вступает хор девочек.

– А если она первая начала? – впирається Богданчик.

– Тогда все равно не надо отвечать ей кулаком, – пояснює сестра Анастасія.

– Що потрібно робити, якщо хтось тебе зачіпає? – питає дітей сестра Анастасія.

– Бить, – дружно відповідає підростаючий без батьків Донбас.

– Дівчатка, а ви, якщо не хочете, щоби хлопці вас били, то самі їх не зачіпайте, – звертається до дівчаток сестра Анастасія. – Якщо вас хтось зачіпає, треба йти до вихователя і сказати йому про це,- навчає дітей вона. – І тоді вихователь поговорить із тим, хто вас ображає.

– А тепер обіймаємо свого сусіда праворуч і ліворуч та говоримо йому на добраніч,- говорить сестра Анастасія, закінчуючи вечірнє зайняття із дітлахами.

Громадське об’єднання, яке очолює Олександр Івашков, що зібрав у Донбасі та на запрошення «Карітас-Спес Україна» привіз дітей на відпочинок до табору, займається допомогою сиротам та їх організаціям, які залишилися в зоні АТО.

– Я дуже радий співпраці з із «Карітас-Спес Україна» та фондом «Папа для України» – це відкриває для нас нові можливості. – До цього часу ми не вивозили на відпочинок дітей молодших класів. А зараз в нас відпочивають саме такі діти, від 6 до 10 років.

Раніше ми возили дітей із зони АТО до Яремчі. Але табір у Яблуниці значно кращий для відпочинку саме дітей, він розташований у природному заповіднику і тут більш гарно, тихо та комфортніше відпочивати із дітьми.

– Багатьом дітям потрібна не лише фізична, але й психологічна реабілітація, – розповідає Олександр Івашков. – У перші дні в багатьох з них була занижена самооцінка. Вони писали собі на лобі або на руці «Я – лох» та й ходили із цим. Тому дуже важливим було привезти їх саме до християнського табору «Карітас Спес», де їм прищеплятимуть самоповагу та повагу до інших людей. Адже там, де є Бог, там всюди любов та повага.

Серед приїжджих з Донбасу дітей йде чіткий розподіл. Вони поділяють себе на «приютських» та «інтернатських». Неспеціалісту важко зрозуміти відмінність. Адже і ті,і інші виховуються без батьків. Але самі вони поділяють себе саме так.

Вважається, що діти з інтернату більш доглянуті та дисципліновані. В них вже є шкільні підручники, змінний одяг тощо. У приюті діти здебільшого очікують по декілька місяців розподілу до інтернатів та дитячих будинків сімейного типу.

А тепер йдемо на вечерю. Чергує із дітьми по їдальні та розставляє чистий посуд волонтер Інна Морозова, яка приїхала до табору разом із старшою дочкою Анастасією, також волонтеркою. Вони переселенці з Донбасу.

– Діти тут непрості , розповідає Інна. Вони водночас тягнуться до світла, потребують любові та ласки, люблять коли їх гладять, пестять та обіймають. Але, опинившись у гурті, охоче та часто б’ються між собою.

А ось що розповідає ще один волонтер – Юля зі Львова.

– У християнській спільноті, до якої я ходжу, запропонували попрацювати волонтером. Я погодилася. Дивлюсь за тими, хто знаходиться в ізоляторі. Деякі діти приїхали на відпочинок вже хворими. Тому ми помістили їх до окремої кімнати – ізолятору.

– Є серед них і складні у спілкуванні, – розповідає волонтер АлінаЛяшек з Рівненщини, що працює з найскладнішими приютськими дітьми. –  Можуть навигадувати такого, чого немає.

Один так жалісливо розповідав, як батьки закривали його у льосі. А потім його брат розповів, що нічого такого не було. Разом із тим – багато з цих дітей реально зіткнулися із жахами війни. В декого з них вбили батьків.

– В приютах, як мені пояснили, – розповідає волонтер Аліна Ляшек, діти знаходяться до того часу, поки їх не розподілять по інтернатах чи дитячих будинках сімейного типу. Всі діти йдуть по двоє. Мої діти по двоє не йдуть Вони біжать оравою.

– Ми в приюті ніколи не шикуємось, – пояснюють вони виховательці, -біжимо і робимо, що хочемо!

– Разом із тим, діти, яких виховує держава, більш згуртовані.  Вони більше зорієнтовані на працю разом, розповідає волонтер Юля зі Львова. – Самі один одного ображають. А ось коли питаєш, хто зробив якусь шкоду – то всі мовчать та не видають один одного. Відчувається, що діти звикли допомагати іншим і жити у великому гурті.

Перш за все кидається у вічі, як тягнуться вони до дорослих, просять, щоб їх погладили, пригорнули до себе, демонструючи що їм потрібні тепло, любов та ласка, які волонтери намагаються передати їм.

А ось і подих війни..

– Ким ти хочеш бути? – питають волонтери одного з хлопчиків?

– Військовим.

– А для чого?

– Щоб вбивати…

– Але  військові не вбивають, вони захищають.

– А я буду вбивати.

Жахливе пекло війни та сирітства скалічило ці ще маленькі душі.

Вернути їм віру у людей,віру у життя, любов та справедливість намагається Римо-Католицька Церква, Папа Франциск, що передає допомогу Україні, звичайно, що волонтери, як правило з церковних громад та громадських організацій. І професійно та кожного Божого дня це робить Релігійна Місія Римо-Католицької Церкви «Карітас Спес Україна», що надала свої табори, ресурси, людей та можливості, кошти та добродіїв, що опікуються та допомагають дітям вернутися у нормальне і комфортне людське життя.

Leave a Reply