Пожертвувати
ua en

Історії тих, хто вирвався з війни

Історії  тих, хто вирвався з війни

Раніше ми писали про паломницький центр, який підтримала Місія «Карітас-Спес» на Заході України, який для багатьох вимушених переселенців став новим тимчасовим будинком. Центр запрацював з 25-го лютого, на другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну, і до нього одразу ж почали приїздити люди, які почули перші вибухи. Життя Центру наповнилось людьми і їх історіями, а разом з тим переживаннями працівників, які виконували свою роботу майже безупинно.

Ми поговорили з менеджеркою паломницького центру Олександрою, віцедиректором «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії о. Миколою Біскупом та кухаркою Центру пані Орисею про те, що дає їм сили вже стільки часу продовжувати забезпечувати вимушених переселенців комфортними і якісними умовами для проживання і які історії вразили їх особисто і як наша Місія підтримує зв’язок з тими, кому простягнула руку допомоги.

Олександра родом зі Львова і працює менеджеркою в паломницькому Центрі. Дівчина займається реєстрацією та розселенням внутрішньо переміщених осіб, а також координує видачу гуманітарної допомоги. Сьогодні у Центрі мешкає тільки 40 внутрішньо переміщених осіб, але в перші місяці війни одночасно проживало 350 людей. Є ті, хто живе тут з 24-го лютого досі. Ті люди, які зі своєї волі вирішують повернутися додому, продовжують певний час отримувати гуманітарну допомогу у вигляді продуктів від нашої Місії поштою. Олександра поділилась, що така підтримка для багатьох є суттєвою, адже повернувшись у рідний населений пункт, люди стикаються з разючим підвищенням цін, ба більше відсутністю деяких товарів у магазинах. Також команда реагує на прохання людей допомогти з продуктами своїм родичам, які за силою обставин вимушені були залишитися вдома.

«Зараз є люди, які виїхали з Центру у червні у Чернігів та Харків. З більшою частиною осіб, які виїхали, ми спілкуємося. Є такі, які виїздили від нас, наприклад, за кордон, а потім поверталися, бо вирішували справи з документами, — розповіла Олександра.

— Сім'я з Херсонщини, у який за два тижні до війни народилась донечка, поїхала в Польщу. Мама, донька з маленьким немовлям, двома молодшими братами та сестрою жили у Центрі з квітня. Дівчинка, яка народилася перед війною, буквально виросла на наших очах. Вони теж періодично повертаються вирішувати справи з документами. Молодша сестра пішла у школу, тому залишилася жити тут. Але є й такі люди, які пробують жити за кордоном, і повертаються до нашого Центру, бо зіштовхуються зі складнощами». 

Частину людей, які прожили у Центрі, отримали тут оплачувану роботу. Певний час, наприклад, була потреба в офіціантах, тому мешканці охоче пропонували свої вміння. У часі війни для вимушених переселенців важливо мати дохід. Для когось це можливість накопичити, для когось — допомогти своїм родичам фінансово. Мешканці Центру також активно долучалися до праці на добровільній основі. Окрім персоналу, який працював тут постійно, близько 20 людей стабільно допомагали прибирати на кухні, у кімнатах, на подвір’ї. Чоловіки були дуже помічними у розвантаженні гуманітарної допомоги.

Пані Орися, яка мешкає у Брюховичах і вже понад рік працює кухаркою у паломницькому Центрі, поділилася враженнями від такого бажання вимушених переселенців допомагати:  

«З самого початку у нас було дуже багато роботи на кухні для чотирьох працівниць, і я досі не знаю, як ми впоралися з таким навантаженням. Було настільки багато людей, що ми не знали точну кількість і просто готували величезні каструлі. Ми просто знали, що мусимо годувати людей, тому вставали раніше і йшли пізніше, щоб все встигнути. До нас постійно підходили люди, пропонували чистити продукти, різати, мити посуд. Навіть складали графік чергування, бо просто усі не вміщались на нашій кухні.  Спілкувалась, знайомилась з людьми, вони самі приходили, питали, чим можна допомогти. З такими людьми ми точно переможемо», — підсумувала пані Орися.

Зараз  у цьому прихистку живе 40 осіб. Тенденція поселень та запитів зменшилася до кінця літа, адже люди почали повертатися додому. Загальна місткість Центру — 150-160 місць, проте у березні-квітні тут проживали 350 людей. За словами Олександри, люди були всюди. Це був час масової «хвилі» переселень з Маріуполя, Бучі, Ірпеня, Лисичанська, Києва та області. За пів року паломницький центр прийняв від 8 до 10 тисяч людей за приблизними підрахунками менеджерки. Визначити точну кількість людей складно, адже більша частина з них були транзитом. Хтось приїздив сюди на ніч дочекатися ранкового автобуса, отримати обігрів та похарчуватися, хтось перебував від пару днів до тижня. Наразі Центр готовий до зими, хоча на опалення підуть великі кошти.

Олександра поділилася історією, як самостійно супроводжувала 16 вимушених переселенців за кордон у Швейцарію. Менеджерка пригадує, що це був ніби шлях в нікуди. Олександра була з людьми всюди: разом змінили 14 потягів, разом заспокоювали семеро дітей в дорозі та піклувалися про старших, разом гуляли містами. Дівчина тоді взяла на себе велику відповідальність — доправити людей до різних пунктів призначення. Усі, хто виїздив, вже мали певні домовленості з приймаючими сторонами, проте важливо було пересвідчитись у безпеці цих місць.

«У нашому Центрі жила сім'я з Маріуполя, яка втратила все. Їх було шестеро людей. Я розуміла, що вони не зможуть надалі забезпечувати свою родину поза межами Центру, а дітям потрібне навчання та майбутнє. Повертатися найближчими роками у Маріуполь, зі зрозумілих причин, вони не будуть. Ми їхали просто в нікуди. Я брала відповідальність за всіх людей, бо вони не знали мови та не мали коштів, — поділилась Олександра.

— Ми поїхали у прихисток для біженців, оформлювали документи, а потім тиждень мали чекати, поки нас перенаправили в інший кантон у Швейцарії. У місті Монтре їм дали хорошу кімнату з кухнею і фінанси на прожиття. Ми досі спілкуємось онлайн, вітаємо один одного зі святами. Вони живуть біля гарних озер, мають добрі умови і надсилають фото. Сім’я вчить швейцарську та англійську мови. Я знаю, що у них все добре і дуже щаслива з цього.

Тоді мені “на емоціях” здавалось, що я всесильна і можу допомогти всім. Коли були великі “напливи” людей, я плутала ніч із днем, бо люди безперервно приїздили у наш центр, і їх треба було зустрічати. Я ніколи не стикалась з вигоранням, але з часом сили почали зменшуватися. Людей зараз ніби менше, але відчувається наслідок попередніх місяців».

За спостереженнями о. Миколи Біскупа, певна кількість людей досі щодня знаходиться у стресовому стані. Хоча працівники Центру закривають базові потреби у прихистку, теплі та харчуванні, потреба — відчувати себе в безпеці для деяких людей залишається незакритою. Люди продовжують тривожитися від новин та фото з рідних регіонів, де ведуться активні бойові дії. Багатьом з них дуже необхідна психологічна допомога, щоб хоча б трохи легше переживати війну і пов’язані з нею наслідки. 

З усіма мешканцями Центру проводиться психологічна робота у форматі індивідуальних зустрічей з психологами, можливістю долучитися до духовного життя Центру, арттерапії та подій для дітей. За словами о. Миколи, працівники та семінаристи, які активно спілкуються з людьми, не нав’язують людям Бога, а своїми виражають своє служіння.  

Щодня для усіх охочих у каплиці проводимо літургія. Усі мешканці також мають можливість говорити з духовними отцями, які часто замінюють людям психологів.

 «Я сам є психологом і питався у своїх колег, як пропрацьовувати з людьми травму. Статистика показує, що меншість людей, які пережили такі стресові події, мають посттравматичний стресовий розлад. Я спостерігаю, що люди самі собі дають раду, але дуже важливо просто бути поряд з людиною, слухати її, приділяти їй час, — поділився о. Микола.

— У розмові з людиною, я намагаюсь допомогти серед цього відчаю знайти якесь добро. Часто питаю, що допомогло їй вижити серед усіх подій, хто був поруч. Коли людина починає дивитися на свою ситуацію з іншого ракурсу, то починає розуміти свої сильні сторони. Звичайно, йдеться не про те, щоб допомогти забути. Таке не забувається. Але ми допомагаємо людям жити з цим далі».

28 вересня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения