Пожертвувати
ua en

«Наше місто ніколи не було таким гарним, як напередодні війни» - харків’янка Агнія Богун

«Наше місто ніколи не було таким гарним, як напередодні війни» - харків’янка Агнія Богун

Мене звуть Агнія Богун. Я – українська авторка, мешкаю в місті Харкові. Війна в Україні стала для мене несподіванкою. Небезпека нависала давно, біля кордону, до якого всього 30 кілометрів, накопичилася грізна армія з ворожими намірами. Ми потроху збирали тривожну валізу, я навіть придбала 2 пакети муки і банку консервів, знаючи, що від божевільних сусідів всього можна очікувати. Але вибухи 24 лютого о четвертій годині ранку приголомшили. «Невже справді війна?», – питали ми один одного, заклякнувши в ліжках. 

Наше місто ніколи не було таким гарним і доглянутим, як напередодні війни. Оновлені парки, розкішні крамниці, новий зоопарк, сучасні інститути та технологічні виробництва, ошатні будівлі старого центру. Це було квітуче європейське місто і за декілька днів війни все це, наша гордість і краса, було безжально зруйновано. З 5 000 багатоповерхівок жилого масиву Салтівка – 400 вже зараз не підлягають відновленню.

В нас, звичайних мешканців, поступово з’являлося усвідомлення, що це жахіття відбувається насправді. Ми міняли звички, почали пристосовуватися до такої схибленої реальності. Заклеювали вікна скотчем, завішували вікна, шукали більш-менш безпечні місця в квартирах. 

В людей швидко закінчився хліб. Більшість крамниць стояли зачиненими. Мій літній батько спитав у перехожих, де роздобути хлібину, і незнайомий хлопець раптом вийняв батон з-за пазухи, відломив окраєць і промовив: «Бери, батя». Розчулений старий, що пережив дитиною ще 2-гу Світову в окупованому Харкові, дякував і запрошував незнайомця до себе, якщо йому знадобиться прихисток.

Сусіди, в мирний час заклопотані і не схильні до спілкування, в екстремальній ситуації  здивували чуйністю та готовністю допомогти. Моїм стареньким батькам сусіди приносили хліб, їжу з гуманітарної допомоги, ділились консервацією та ліками. Вони запрошували у свій льох, що правив за бомбосховище. Хто в’їжджав з міста – пускав в свій будинок тих, хто втратив домівку. 

Маючи багато знайомих у різних районах міста, я постійно була на зв’язку з ними і з перших рук дізнавалася про руйнування та втрати. Дні тепер вимірювалися не за календарем, а за ліком від початку війни та найбільш зухвалими руйнуваннями: потрапляння бомб у обласну раду, наступного дня – у Палац праці і міську раду. Від побачених кадрів перехоплювало подих. В нас на очах гинули головні символи міста й країни. Це навіть в запеклих прихильників «русского міра» викликало обурення і ненависть до загарбників. Громадяни згуртувалися перед спільною бідою. 

Ми перечікували з донькою черговий наліт в коридорі, втискаючись в стіну. Я намагалась заспокоїти її і закривала власним тілом. Все, як в страшному кіно. Світло не вмикали, лише маленьку лампочку в духовці газової плити. Заклеїли вікна скотчем від можливих скалок. Ретельно затуляли будь-які щілини в шторах. Наш район Основа занурився в повну темряву і здавався порожнім. 

Все, що люди збирали протягом життя по дрібницях, весь добробут і звичне життя руйнувалися. Та головне – зберегти людей, врятувати свою свободу та ідентичність.

В своїх текстах я завжди боролася з примусом, тоталітаризмом, жорстокістю. Особисто для мене і моєї родини неприйнятне повернення до найгіршого зразку радянського минулого, де людей ламають, підрізають крила, уніфікують, вбивають в них все творче, примушують до підлабузництва і зради, викривляють свідомість з дитинства до старості.

Я завжди писала, як дихала, завжди була схильна до рефлексії та філософських узагальнень. Але враження від гуманітарної катастрофи в крайні, спричиненої російським вторгненням, зупинило творчий процес. Ці сумні події загальмували мозок. Я почала поводитись так, як відома героїня «Віднесених вітром», казала собі: «Я подумаю про це завтра». І тільки тут, в гостинних стінах «Карітас-Спес», комок у грудях поступово розсмоктався і я написала свого першого вірша про пережите. 

Місія «Карітас-Спес Україна» від початку російського вторгнення надала прихисток для понад 19 196 осіб. Допомога триває. Допоможіть нам допомагати іншим.

11 березня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения