ua en

Навколо спільного горя: історії війни, які єднають людей

Навколо спільного горя: історії війни, які єднають людей

Де б людина не мешкала, у міській квартирі чи власному будинку, вона завжди лине думками до свого дому. Особливо під час війни. Для багатьох вимушених переселенців новим тимчасовим будинком став паломницький центр «Карітас-Спес» на Заході України. Тут, серед відносної безпеки, ми поспілкувалися з менеджеркою Олександрою та двома героїнями, які з відкритою душею поділилися своїми історіями вимушеної втечі.

Олександра — менеджерка паломницького Центру

Олександра родом зі Львова і працює менеджеркою в паломницькому Центрі, який підтримує «Карітас-Спес Україна». Дівчина займається реєстрацією та розселенням внутрішньо переміщених осіб, а також координує видачу гуманітарної допомоги. Центр запрацював з 25-го лютого, на другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Олександра каже, що одразу ж почали приїздити люди, які почули перші вибухи. 

«За перший місяць ми прийняли надзвичайно багато людей і отримали велику кількість дзвінків. З перших днів не знали, як будемо діяти, але одразу почали приймати поселенців. Нам телефонували, не дивлячись на годину.  Одразу активізувалися всі працівники, волонтери й дирекція. Тільки на рецепції одночасно працювали 10 осіб.

Якщо наш Центр зазвичай розміщує 165 мешканців, у ті дні ми селили в себе близько 350 гостей. У двомісних кімнатах жило по шестеро осіб, хто де міг розміститися. Усі наші коридори, ніші, конференц-зали були використані під ночівлю людей. 

Потім наші волонтери почали організовувати виїзди за кордон. Щодня від нас виїздило близько 200250 осіб. Ми годували людей у 23 підходи й потім довозили до кордону».

За словами Олександри, усі працівники Центру намагаються створити для вимушених переселенців максимально наближені до їхнього минулого життя умови. Окрім проживання, харчування, вільного дозвілля, усі отримують медичну допомогу. У Центр приїздили гінекологи, УЗД фахівці, окулісти. Усі охочі могли поговорити з психологом, якого також запрошували для бесід. Якщо виникають специфічні медичні потреби, наприклад, у діток, отці відвозять їх власним ходом у місто.

«Одного разу мене вразив випадок, коли я була на рецепції. Чую дзвінок у двері, жартома питаю пароль. Чоловік відповів у домофон, також сміючись: «Який пароль, пустіть мене додому». Для мене саме це слово «додому» стало знаком, що люди почуваються тут як удома».

Оксана з Сєвєродонецька

Пані Оксана приїхала в паломницький Центр з Сєвєродонецька Луганської області, разом із чоловіком і трьома дітьми. Родину можна вважати двічі переселеною: спочатку у 2014 р. тікали з окупованого Луганська до Сєвєродонецька, а після 24-го лютого 2022 р. були змушені покинути й це місто. Удруге родина Оксани втрачає свій будинок і нормальне життя. Про життя у Центрі «Карітас-Спес» Оксана відгукнулася так:

«Усі живуть тут дуже дружно, бо ми всі з окупованих або майже окупованих територій. В усіх одне спільне горе. Тут нас дуже гостинно приймають, і ми хочемо віддячувати. Жінки допомагають на кухні, чоловіки — розвантажувати гуманітарну допомогу. Нас дуже радо приймають наші отці: отець Миколай та отець Владислав. Якщо в когось є якісь проблеми, вони організовують поїздки до лікарів або привозять лікарів сюди. 

Діти теж усі потоваришували між собою. Семінаристи, які навчаються тут, організовують для них турніри з футболу, баскетболу, волейболу і грають з нашими дітьми всі разом, самі долучаються. Наші діти оживають».  

Ольга з Херсонської області

Ольга родом з невеличкого села в Херсонській області, недалеко від кордону з Кримом. За три тижні до повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вона народила донечку. Батьки привезли жінку разом із немовлям у паломницький Центр «Карітас-Спес», а самі поїхали назад, бо вдома залишився 21-річний брат Ольги, якого батьки не змогли вивезти.

«24 лютого наше село вже окупували російські війська, які нікого не випускали. Я з немовлям часто бігала в підвал, а коли чула вибухи вже майже біля нашого дому, не вилазила з укриття. Швидко закінчувалися запаси для годування дитини. Мені доводилося наливати воду у чарочку і гріти її над свічкою, щоб зробити суміш і погодувати маля. Лише після 2 місяців окупації на свій страх і ризик ми вирішили їхати.

Проїздили повз Чорнобаївку, у яку тоді 16-й раз влучили. Перший блокпост росіян минули нескладно, бо я була з немовлям. Але коли ми потрапили на наступний блокпост, до бурятів під Чорнобаївкою, нам перевернули всю машину. Тоді ми думали, що все — смерть».

Розповідаючи свою історію, Ольга лагідно заколисувала донечку. Молода матуся каже, що Господь любить дитинку, тому дав їй народитися на 3 тижні раніше війни, хоча пологи були призначені на 22 лютого.

«Потім я дивилася відео з лікарні, у якій народжувала. Усі пологи приймали в підвалі, бо з початком війни територію біля лікарні почали бомбити. Це була єдина доступна лікарня за 150 км від нашого села, тому, якби ми поїхали народжувати 22 лютого, додому вже б не повернулися».

Ольга відчуває велику вдячність усім працівникам паломницького Центру за прийом і догляд, адже дуже переймалася за свою дитину, яка почала різко втрачати вагу. Отці стали займатися лікуванням донечки й відвозили її до лікаря.

Як далі складеться життя її родини, Ольга не знає. Після прильотів ракет у Львівську область дівчина знову відчула страх через те, що не буде чим годувати дитину в підвалі.

«Тут ми почуваємося добре. Нас відмінно годують, але для мене найголовніше те, що моя дитина не голодна, як під час окупації. Коли у нас не було їжі, мені доводилося годувати її тільки коров’ячим молоком, розведеним водою. Дитинка не росла, як була маленькою, так і залишалась. А тут уже майже за місяць набрала 2 кг, почала наздоганяти вагу.

Якщо люди змогли виїхати — це вже великий плюс. Бог любить нас і допомагає, а також дає змогу допомагати іншим людям. Треба лише не втрачати цей шанс і користуватися ним».

Місія «Карітас-Спес Україна» від початку російського вторгнення надала прихисток понад 20 тис. осіб і надалі приймає людей, які мусити лишити свої домівки. Допоможіть нам допомагати іншим.

16 червня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения