ua en

«Вранці ми побачили сліди танкових траків біля нашого будинку. Небезпека була зовсім поряд» – ще одна історія порятунку

«Вранці ми побачили сліди танкових траків біля нашого будинку. Небезпека була зовсім поряд» – ще одна історія порятунку

Ми жили на Оболоні. З перших днів війни, розпочались запеклі бої в Гостомелі, що поряд з нами (вже потім громили Бучу, Ірпінь, Ворзель). Напруга зростала кожної ночі. Підвал нашого будинку був зовсім непристосований для перебування там людей. Метро як сховище ми теж не використовували, боялися натовпу, адже з перших днів бомбардувань там перебувала велика кількість людей. Тому ми з донечкою, дворічною Вікою, залишались у квартирі. Донька вночі міцно спала, не чула вибухів, тому її життя не сильно змінилося. Вранці вона рвалася гуляти в парку зі своїми друзями. Але через цілодобову комендантську годину ми з дому не виходили.

Шість діб ми пробули у рідному місті, яке героїчно захищалося. Весь цей час я майже не спала і нічого не їла. Їжа була, але через хвилювання зовсім не могла їсти. З 25 лютого ворожі танки сунули з півночі на Вишгород та Новопетрівці. 26-го нам повідомили, що колона російської військової техніки розтягнулася на підступах до Києва на 60 кілометрів. Страшно було уявити, до чого це призведе…

26 лютого йшли бої на Шулявці, за участі танків. Вранці ми побачили сліди танкових траків біля нашого будинку… Небезпека була зовсім поряд. Вночі було чутно потужну канонаду десь неподалік. Єдине що заспокоювало – це те, що місто рішуче і вміло оборонялося. Кличко (ред. Віталій Кличко, мер Києва) постійно інформував містян про хід подій у телеграм-каналі. Районні адміністрації надавали допомогу мешканцям: воду, їжу, ліки. Населення самоорганізувалося, цивільні чоловіки поповнили лави територіальної оборони. Своїми силами ліквідовували мітки диверсантів, сипали на сходах борошно, щоб виявити ворожі сліди на дахах та у підвалах. Люди самі слідкували за дотриманням світломаскування та інформували мешканців про важливість таких заходів. Багато хто залишився в Києві. Наприклад, в родині наших друзів чоловік пішов у територіальну оборону, а дружина – спортсменка, вміє стріляти, то вони вирішили, що зуміють захистити себе та півторарічну дитину. Та з часом все більше киян залишали місто, але виїхати ставало все важче. Метро працювало з великими інтервалами в часі, збираючи величезний натовп. Таксі – дуже дороге, та й те не вдавалося викликати. На дорогах – шалені затори. Проблеми з паливом. Дізнались, що знайомі до Житомира їхали добу (ред. 150 км. від Києва).

До вокзалу ми дісталися 2 березня вдень, і до вечора не могли виїхати. Були вражені шаленою кількістю людей, які сиділи на сумках, стояли, пересувалися, гомоніли, як у вулику, в напівтемряві, з баулами, дітьми і домашніми тваринами. Комусь ставало погано від хвилювання і втоми, у когось – психічне загострення і вони щось голосно вигукують. Хворих, що не мають змоги пересуватися, несуть на руках, котять у візках. Шалений натовп безкінечною змією через весь вокзал і підземні переходи тягнувся на потяги у західному напрямку. Маленька Віка ходила серед цього вавилонського стовпотворіння цілком спокійно, не відчуваючи небезпеки. Втім, люди бігли на будь-який поїзд, майже без речей, з єдиним бажанням – врятуватись. Експресу, на який ми придбали квитки, не було, тому рішуче штурмували інший потяг. Нам пощастило, що ми стояли з речами дуже близько до колії, на яку прибував заявлений у нашому напрямку поїзд.

Ми прямували в центр «Карітас-Спес», який добре знали і там на нас вже чекали. Тут ми нарешті отримали змогу виспатися, вперше за тиждень. Потроху зникала тривожність, ми повертались до спокійного життя. Почуваємося тут разом з донькою просто чудово. Радію, що в центрі діє самоорганізація, а це зараз – головна умова виживання. В Києві в мене залишився брат, недієздатний після інсульту, хворий батько та мати – на інсуліні (ред. хвора на цукровий діабет, яка потребує щоденних ін’єкцій інсуліну). Я дуже тривожуся за них. Добре, що їм можуть допомогти сусіди, що живуть поряд.

Історія киянки Ірини.

Місія «Карітас-Спес Україна» від початку російського вторгнення надала прихисток для понад 19 196 осіб. Допомога триває. Допоможіть нам допомагати іншим.

19 березня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения