Пожертвувати
ua en

Будинок милосердя в Олександрівці

Будинок милосердя в Олександрівці

Осередок Релігійної Місії «Карітас-Спес» в Олександрівці (Житомирська область, Новоград-Волинський район) виник невдовзі після розпаду Радянського Союзу. Територію за допомогою жертводавців викупив католицький «Карітас-Спес», директором якого на той час був єпископ Станіслав Широкорадюк. Оточений деревами майданчик, на якому містяться 20 різних за розміром і архітектурою будинків, лежить на краю села й має площу майже 20 гектарів. Тут розташований Дім милосердя для осіб, що переживають «осінь» життя, відбуваються табори для дітей і молоді, проходять формаційні зустрічі. Є дві каплиці: одна в будинку, де мешкають підопічні, друга – в домі сестер-гонораток (Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії), – та невеличкий храм. Краси цьому місцю додають ставки і річка Случ, що протікає поряд.

З директоркою осередку сестрою Анною Кліпацькою та начальником ремонтно-експлуатаційної бригади Яном Глівінським розмовляла Марія Баша.

– Сестро Анно, розкажіть про початки діяльності Згромадження в тутешньому осередку «Карітас-Спес».

– Осередок в Олександрівці існує вже понад 15 років. Я переконана, що це Бог хотів, щоб наші сестри опікувалися ним. Пам’ятаю день, коли єпископ Станіслав Широкорадюк запросив нашу настоятельку вікаріату сестру Галину Дияк і попросив узяти під своє крило осередок, де будуть опікуватися старшими особами. Я була тоді секретаркою Згромадження. Щоб відкрити новий монастир, треба було дозволу Матері Генеральної. Вона погодилася, сказавши, що в день спомину святої Єлизавети Угорської, другорядної покровительки нашого Згромадження, яка опікувалась бідними й самотніми людьми, не можна сказати «ні». Так покровителькою цього осередку і стала свята Єлизавета.

– Чи давно ви, сестро, розпочали своє служіння в Олександрівці?

– Я приїхала сюди 12 вересня 2016 року, у прекрасний день – спомин Пресвятого Імені Марії. Помітила, що тут немає жодного образка святої Єлизавети Угорської, тому насамперед розшукала в Інтернеті гарну ікону покровительки. Ми повісили її в їдальні, куди приходять наші підопічні. Після кожної Святої Меси молимося за заступництвом святої Єлизавети.

– Як вам вдалося отримати цю землю?

– Після розпаду Радянського Союзу завдяки допомозі добрих людей та старанням тодішнього єпископа-помічника Станіслава Широкорадюка «Карітас-Спес» в Україні отримав право власності на цю територію. Єпископ чимало зробив через «Карітас-Спес». Сам говорив, що за людської підтримки можна творити багато добрих справ для українців.

– Як виглядав осередок на початку?

– Сестри жили в тому самому будинку, що й підопічні. Умови для всіх були значно важчі. Не існувало будинків для відпочинку дітей.

– Скількома людьми ви зараз опікуєтеся?

– Зараз тут 12 осіб, чекаємо на 13-ту. Більшість наших підопічних – це жінки, чоловіка на цей час маємо тільки одного. Чому так? Ймовірно, тому, що жінки довше живуть. Найстаршій мешканці осередку 97 років. Колись я жартома сказала колегам, що попрацюємо над тим, аби наша найстарша пані дожила принаймні до 100.

Більшості підопічних близько 90 років.

Наш обов’язок – діяльний вияв любові підопічним, хоча це не завжди легко. Коли я сюди прийшла, то прагнула, щоб одужала кожна особа, яка мешкає тут. Пізніше зрозуміла, що маю допомогти їм нести хрест, пов’язаний із віком. Ці люди потребують нашого часу, доброзичливості, усмішки.

Особи, які можуть самі себе обслужити, не приходять до осередку. Не маємо також можливості приймати лежачих хворих.

– Які умови створені для підопічних?

– Вони живуть в одно- або двомісних кімнатах. В осередок приходить медсестра, раз на місяць навідується лікар. Здебільшого люди задоволені своїм перебуванням тут. У нас живуть переважно самотні особи, деякі мають дітей, які з певних причин не опікуються ними. Кожен підопічний несе також певний багаж негативного досвіду.

Щиро кажучи, мені спочатку важко було тут себе віднайти. Допомогло перевідкриття відомої істини: у кожній людині присутній Христос. Я відчула, що під час ділення облатками кожна підопічна хотіла, щоб її поцілували. Я усвідомлювала, що хтось із них може бути хворий, що можу заразитися, – це не було ні легким, ні приємним. Але мені допоміг приклад святого Франциска, який поцілував прокаженого. Іноді через це важко переступити, але знаю, що так треба для мого духовного добра. Намагаюся усвідомити сама й допомогти колегам зрозуміти, що ми – працівники «Карітасу». А «карітас» означає любов.

– У чому полягає робота нянь, які працюють в осередку?

– Вони щодня зранку будять підопічних і, якщо є така потреба, допомагають їм митися, вдягатися. Допомагають охочим дійти на поверх вище – у каплицю. Розносять їжу, миють посуд, прибирають у кімнатах і завжди готові підтримати якось по-іншому.

– А які обов’язки мають сестри?

Сестра Неля Тарасенко служить нам і підопічним як органістка, Оля Вітковська займається господарством, Яніна Цісельська, яка має вже 79 років, є для нас прикладом чернечого життя. Інші називають її сестрою Янінкою. Це радісна і щира жінка, яка влітку з власного бажання працює на городі. Минулого року зібрала 42 відра огірків. Тепер, узимку, разом із підопічними читає вечірні молитви. Сестра Аліна Петраускайте, наймолодша у спільноті, раз на тиждень показує якийсь хороший фільм, робить можливим прослуховування радіопрограм, відвідує підопічних, займається з ними рукоділлям.

– Помітно, що між сестрами та підопічними є порозуміння, що ви ніби творите спільноту.

– Намагаємося до цього прямувати, хоча треба визнати, що не завжди вдається. Ми щирі, прямуємо до якоїсь нормальності, а у відповідь отримуємо велику вдячність.

– Якого віровизнання ваші підопічні?

– Так склалося, що зараз усі римо-католики. Найстарша підопічна три місяці тому вперше прийняла Святе Причастя.

– Що необхідно для кращої роботи осередку?

– Була б доречною покращена звукова система в каплиці, якою користуються підопічні. Потрібен ремонт у кімнатах, у кухні.

– Скількох підопічних ви вже провели у вічне життя?

– Понад 20 осіб. Думаю, що треба молитися за них, але також і за їхнім заступництвом у різних потребах осередку.

– Прошу не гніватись через те, що зараз скажу, але ви тут, у певному сенсі, як на відлюдді.

– Це таке місце, де хтось затримується в дорозі до неба… Воно гарне й тихе, хоча не заперечую, що комусь тут могло би стати нудно. Піклуємося про те, щоб не нудилися наші підопічні. Перед святами принесли до кожної кімнати ялинку, яку вони самі прикрашали.

З колядою до нас приїздили сестри з Коростеня з групою дітей і молоді.

– Діти й молодь приїздять до осередку ще й влітку.

– Влітку тут працює відпочинковий табір для дітей. Прибувають вони з Києва, Полонного, Одеси. Переважно це діти з парафій, у яких працюють наші сестри, але не тільки. За літо можемо прийняти близько 600 осіб. Влітку також сюди приїздять члени оази родин.

– То у вас активне життя.

– Осередок також отримує гуманітарну допомогу, яку пізніше розподіляють між різними українськими пунктами «Карітасу». Тому, крім Дому милосердя й табору, займаємося ще й документацією, пов’язаною з гуманітарною допомогою. Також допомагаємо людям, чим можемо – одягом та іншими речами для дому, які зазвичай отримуємо з-за кордону. Зазвичай допомогу Україні переказують «Карітаси» інших держав.

– Як виглядає звичайний день сестри-директорки?

– Намагаюся робити те, що допомагає мені добре функціонувати. Прокидаюсь о 5:15, молюся і, коли погода хороша, 15 хвилин бігаю або роблю гімнастику. Узимку не бігаю. Пізніше йду до каплиці на півгодинну адорацію Пресвятих Дарів.

Чому встаю так рано? Аби пізніше не «закрутитися» й мати силу і мир, потрібні для виконання всіх обов’язків.

О 6:45 починаються спільні молитви, півгодинна медитація, бревіарій, Свята Меса. О 8:30 снідаємо, о 8:50 я вже в офісі. Перевіряю календар, спілкуюся з працівниками кухні, читаю пошту, реєструю листи. Працівники приходять до мене, щоб розібратися з поточними справами. Раз на тиждень відвідую підопічних. Якщо немає нічого термінового в осередку, іду на молитви протягом дня. О 13:30 – обід із чернечою спільнотою. Взимку працюю в офісі до 17. О 17 маємо спільний Розарій із підопічними, які охоче приходять помолитися. Потім із сестрами молюся вечірню. Влітку робота в офісі триває до 18. Пізніше маємо вечерю, а далі – по-різному.

Оскільки я заступниця голови Комісії богопосвяченого життя при Єпископаті України, то часом зазираю й до тих справ. У Згромадженні маю ще й певні обов’язки як заступниця настоятельки вікаріату. Наприклад, я створила Комісію євангелізації дорослих, у якій працюю.

Раз або двічі на тиждень після вечері граємо з сестрою в теніс. Близько 22 маємо індивідуальну молитву перед відпочинком. Є момент на читання або якісь особисті справи. Після 22 намагаюся йти спати, хоча це не завжди вдається. Однак весь час мушу мати при собі телефон, щоб бути доступною, якщо щось трапиться в осередку.

Щовівторка ввечері, о 19 годині, веду годинну євангелізаційну зустріч із працівниками. Утім, зазвичай ці зустрічі тривають значно довше, бо є багато запитань.

– Дуже довгий і насичений день… Чого вам, сестро, бракує в осередку?

– Не вистачає волонтерів, які хотіли б сюди приїхати та допомогти в роботі з підопічними – ідеться про зустріч із ними, розмову. У домі милосердя потрібен ліфт. Бракує ігрового майданчика для дітей віком 7-12 років.

– Ви дбаєте також про духовну опіку.

– Маємо тут хорошого священика-капелана, отця Миколая Гуцала. Це справді такий святий Миколай, як для підопічних, так і для працівників.

Він має дуже добре серце, для кожного знаходить час і добре слово. Слугує для нас зразком великої поваги до всіх. Також він – людина молитви. Уже понад 7 років служить в осередку.

– Які плани маєте на 2017 рік?

– Якщо йдеться про особисті, то хотіла б іще краще використати свій час. Завчасно омолити всі справи, аби якнайкраще служити Господові й людям. Перебуваючи тут, людина стає вразливішою на минучість часу – про що кожна з наших підопічних може краще розповісти.

Щодо планів в осередку – хотілось би виховати в молоді вразливість і повагу до старших, аби таких підопічних було щораз менше. Планую шукати й запрошувати охочу молодь трохи тут побути та допомогти цим старшим самотнім людям.

З матеріальних справ плануємо зробити ремонт у Домі милосердя й постаратися замінити кухню. На це, звісно, треба шукати кошти, тобто добродіїв.
– Пане Яне, що раніше було на цьому місці?

– Імовірно, колись це був маєток якогось шляхтича, нібито чеха. Пізніше тут розташовувалася військова база.

– Коли ви почали працювати в осередку?

– Отець Станіслав Широкорадюк 6 січня 1995 року був висвячений на єпископа, і, якщо мені не зраджує пам’ять, влітку того самого року я приїхав із ним, щоб оглянути це місце. Воно не справило на нас хорошого враження – всюди росли бур’яни, кущі… Там, де зараз їдальня, стояла стайня. Інших будівель не було, лише в одному місці виднілися залишки фундаменту. У ставку праворуч не було води.

Я починав тут як водій у 2001 році. А вже понад 10 років працюю начальником ремонтно-експлуатаційної бригади осередку. Тут треба дбати про все: аби діяла водно-каналізаційна система, аби скрізь замикалися двері. Над усім треба чувати.

– Як ви починаєте робочий день?

– Встаю близько 6. Якщо маю час, іду на Святу Месу. Після сніданку перевіряю, чи не треба щось відремонтувати, чи не сталося якоїсь аварії в домі, де мешкають підопічні, чи не течуть труби, чи добре працює котел, чи всюди тепло.

Якщо нема іншої праці, йду в розташовану на території осередку столярню, де раніше працював 9 років, був керівником. Ми робили тут і вівтарі, і підколінники. Я сам проектував вівтарі, хоча освіту маю автомеханічну. Усі двері й ліжка в осередку зроблені в нашій столярні.

– Сестри змінюються, а ви тут вже довго і знаєте все. Чи ділитеся з новими сестрами секретами роботи осередку?

– Так, розповідаю, як було, і раджу, що можна зробити ще краще.

Дякую за розмову.

Якщо хтось бажає підтримати існування нашого осередку.
Релігійна Місія „Карітас-Спес” РКЦ в Україні Код ЄДРПОУ 21664879 ПАТКБ «ПРАВЕКС-БАНК» р/р № 26007799990352 МФО 380838 Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога.
 Фото – архів Релігійної місії “Карітас-Олександрівка”
За матеріалами КМЦ

14 лютого 2017
Джерело: КМЦ
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения