«Таке відчуття, що 24 лютого ми всі пройшли тест на людяність» – Міра Мілавєц ВІДЕО звернення
Мене звати Міра, я зі Словенії. В Україні я 3 роки. Знаєте, якою я побачила Україну? Вільною, демократичною, самобутньою. 24 лютого весь світ заговорив про війну в Україні, але вже 8 років росія веде війну проти українців, не називаючи це війною. Анексовані і окуповані території цьому є доказом. Тисячі смертей і втрат є цьому доказом. Мільйони біженців стали цьому доказом. Вже 8 років в Україні від війни потерпають мирні жителі. Але коли зранку 24 лютого росія розпочала широкомасштабну війну проти України, і одночасно скинула бомби на 17 областей, включаючи й околиці столиці, світ заговорив про це, назвавши речі своїми іменами. За перший місяць широкомасштабної війни понад 12 мільйонів людей змушені були покинути власні домівки, понад 4 мільйони з них стали біженцями за кордон. Кілометрові черги на кордонах стали цьому підтвердженням. З перших днів військової агресії Місія «Карітас-Спес Україна» розгорнула своє служіння, щоб полегшити страждання, спричинені війною. Ми перетворювали підвали будинків і наших храмів на укриття. Ми розгорнули пункти обігріву на кордонах. Ми створювали центри для внутрішніх переселенців. Ми годували, вдягали і надавали притулок. Наші працівники працювали без сну й перепочинку, аби тільки встигнути допомогти.
Таке відчуття, що 24 лютого ми всі пройшли тест на людяність. Головним нашим завданням було встигнути. Десятки звернень з різних країн з фразою «чим ми можемо вам допомогти?». Сотні тон гуманітарної допомоги ми ввозили в Україну і розподіляли по містах і селищах, куди мали змогу добратися. На сьогодні Місія «Карітас-Спес Україна» працює в 34 центрах, включаючи окупований Бердянськ. А також у Харкові, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі, Києві і ще в десятках регіонів, в яких Місія надає допомогу.
Машини гуманітарних вантажів стали символом порятунку, бо везуть те, що дозволяє людям вижити. Більше 200 тисяч людей отримали допомогу. За кожною цією історією – людське життя.
«Якби не Господь, ми б опинилися в самому епіцентрі пекла»
«Вранці ми побачили сліди танкових траків біля нашого будинку. Небезпека була дуже близько»
«Дізнаємося, що батюшка намагався вивезти колону, але їх обстріляли, в одній машині була мати та двоє дітей. Матері прострелили руки, одній дитині 6 років куля влучила в живіт, а іншій – в руку. Що з ними зараз – я не знаю. Більше з села вже тікати ніхто не збирався. Снаряд влучив у наш садок, був «салют», посипались уламки. Знов поранені. Боже поможи»!
Це уривки розповідей людей, які живуть в наших центрах для переселенців, або яких прийняли наші партнери закордоном. Українські діти за один день стали дітьми війни. Скільки часу буде потрібно, щоб повернути цим дітям звичайне дитинство?
Це фотоісторії Бориса Сойки, зроблені під час розвезення продуктів харчування в підвали Харкова. Діти, жінки і старші, які з різних причин не виїхали з міста, стали мешканцями підвалів зруйнованого міста. Харків – лише одне з десятків міст, яке зазнало бомбардувань. А є міста, які вже більше місяця в блокаді.
Дівчинка з окупованого Маріуполя розповідала, як стала сиротою. Ця історія облетіла всі медіа, але тільки на хвилину спробуйте уявити її біль. А ця фраза крає серце «Я колись повернусь в Маріуполь, буду жити в моєму відбудованому домі і буду спускатися в підвал, щоб класти квіти на згадку про маму».
Ми ще багато чого побачимо, коли Маріуполь буде звільнений. Ми бачимо, що міста під Києвом стали символом болю. Після того, як міста залишили російська армія, в них фіксують тисячі фактів воєнних злочинів. Це фото Бучі, в яку ми змогли зайти на третій день після того, як з неї вийшла російська армія. Наша допомога триває. Головне для нас – встигнути мільйонам надати їжу і гігієну, укриття і підтримку. Бо Місія «Карітас-Спес Україна» – це дієва любов Бога, яка виявляється через діла милосердя. Підтримуючи Місію, Ви підтримуєте дієву Божу любов.
