«Ми не самі — найсильніше послання, яке я привезу в Україну», — отець В’ячеслав Гриневич про зустріч із Папою Франциском на прес-конференції Caritas Internationalis
16 травня з нагоди візиту до Риму генерального секретаря «Карітас-Спес Україна», о. В’ячеслава Гриневича SAC, та президентки «Карітас-Спес Україна» Тетяни Ставничої Caritas Internationalis організував прес-конференцію, щоб обговорити роботу Конфедерації «Карітас» і гуманітарну ситуацію в Україні. Також доповідачами прес-конференції виступили Алоїзіус Джон, генеральний секретар Caritas Internationalis, та Сільвія Сінібальді , директорка з міжнародного співробітництва та гуманітарних питань «Карітас Європа». Були присутні іноземні журналісти: деякі з них відвідували нашу країну під час війни. Вони мали змогу поставити запитання спікерам з України.
Генеральний секретар Caritas Internationalis першим розповів про гуманітарну відповідь «Карітас» в Україні й роботу мережі із забезпечення прав вимушених переселенців і біженців з України. Він підкреслив, що всі організації «Карітас» у сусідніх країнах — Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії та Молдові — надають допомогу мільйонам біженців, які тікають від війни. Алоїзіус Джон навів відповідні статистичні дані й наголосив, що за кожною цифрою — реальна історія живої людини.
«24 лютого життя всієї країни перетворилося на нічний кошмар. 82-й день минає, але українці досі в ситуації невизначеності й насилля. Діти, матері, літні люди, студенти з інших країн, які жили в Україні, були змушені тікати. Несподіваний спалах насилля призвів до того, що понад 13 мільйонів українців (30% населення) були змушені покинути власні будинки, стати біженцями чи внутрішніми переселенцями. 1,5 мільйона з них — діти. 229 дітей загинуло. Масивні руйнування будинків, інфраструктури та понад 160 зруйнованих церков... Україна потребуватиме близько 600 мільйонів доларів, щоб відродитися з руїн», — повідомив Алоїзіус.
Генеральний секретар Caritas Internationalis підкреслив, що гуманітарні наслідки війни, особливо для малозабезпечених людей, матимуть глобальний вплив на весь світ: «Ця війна насамперед погіршує становище бідних, бо ці верстви населення найбільш уразливі. Найменш розвинуті країни будуть найгірше вражені. У березні я відвідав Сирію, де люди вже відчули наслідки бойових дій, — ціни на хліб були космічні. Багато осередків “Карітас” в Африці, Азії, Латинській Америці вже доповіли, що бідні мають проблеми з хлібом. Найбідніші заплатять найвищу ціну. Гроші мають бути вкладені у промоцію гідного людського життя бідних, а не в убивства й руйнування», — підсумував Алоїзіус.
Тетяна Ставнича, президентка «Карітас-Спес Україна», поділилася думкою про те, що здатність відповісти за короткий час на таку страшну кризу полягає в людях, їхній любові й солідарності. Солідарність є в усіх людях, які працюють в «Карітас», волонтерах, які почали доєднуватися до роботи організації з першого дня війни. Тетяна зазначила, що її підлеглим допомагають не тільки локальні волонтери, а й вимушені переселенці, які знайшли притулок у центрах «Карітас» й отримали там необхідну допомогу:
«Люди отримують подарунки любові й гідності на додачу до їжі, засобів гігієни тощо. Вони хочуть повертатися в осередки знову. Мала змогу зустріти жінку-переселенку в Коломиї. Вона розповіла, що була в різних центрах, але коли прийшла в “Карітас”, відчула себе оточеною любов'ю. Приходить тепер щодня й розмовляє з такими ж переселенцями, знаходить своє служіння в цьому. Війна — це рух хаосу й розрухи, з одного боку. Мир, який протистоїть їй з другого боку, це — любов, солідарність, турбота. Це відновлює єдність людей».
Отець В’ячеслав Гриневич SAC подякував присутнім журналістам за те, що вони продовжують, попри всі складнощі, ділитися правдою, зіштовхуючись із жахливими цифрами людських втрат:
«Дійсно, за кожною цифрою стоїть людське обличчя. Коли ми допомагаємо людям, у їхніх очах бачимо відображення душі. Ці образи дуже складні та не можуть покращитися тільки від гуманітарної допомоги. Це довгострокова перспектива, і ми , як родина “Карітас”, як Церква, маємо підтримати людей».
Особливу увагу отець В’ячеслав присвятив проблемі роз’єднаності сімей в умовах війни.
«Коли ми думаємо про сім'ї, жінки з дітьми у центрі нашої уваги. Також ми не забуваємо про наших солдатів, які йдуть на фронт. Що буде, коли такі сім’ї повернуться до нормального життя? Коли батько повернеться до сім'ї — це буде інший батько, який знає війну і смерть. Виникне інша проблема. Ми думаємо про це, готуємо наші програми й активності для того, аби з нею справитися».
Під час війни неможливо здобути нормальну освіту. Діти розуміють, що місто в окупації, а батько на війні, це відбивається на психіці, навчанні. Питання: хто буде нашим лікарем у майбутньому, нашим вчителем та лідером? Ми теж маємо думати про це заздалегідь», — окреслив іще одну проблему отець В’ячеслав.
На запитання журналіста про безпеку працівників і доставки гуманітарної допомоги отець В’ячеслав відповів так:
«Проблема війни у тому, що ми не можемо бути впевненими, де безпечно. Можемо організовувати вантажі, готувати для волонтерів інструкції з безпеки, при цьому ризики, безумовно, є. У нас діє центр на окупованій території. Ми пропонували працівникам евакуацію. Вони відмовлялися й казали, що це їхня Місія. З одного боку, це героїзм, з іншого — мені дуже складно благословити таке рішення, бо я хвилююся за його наслідки». Отець В’ячеслав Гриневич розповів, як під час візиту до Харкова на власні очі бачив дивовижну самоорганізацію людей, які вже три місяці живуть у підземці. Люди облаштували свій побут прямо у вагонах метро та намагаютьсявести там звичайне життя з навчанням і дозвіллям.
«Я був в одному місті, де люди живуть в метро. Дивовижно, як у них розгортається життя в підземці. Є “керівник” на кожній станції, пункт видачі їжі, навіть кіноклуб. Люди живуть у вагонах і можуть комунікувати з іншими, головними на станціях. Якщо їм потрібен цукор, наприклад, вони йдуть через тунель і міняються чимось. Я бачив вагітних жінок там. З одного боку, це жах, коли дитина народжується в метро, з іншого — показує красу людської душі. Я щасливий бачити ці обличчя й очі.
Важко уявити собі кінець війни, — додав отець. — Я думаю, що вона не закінчиться тільки укладанням миру. Війна закінчиться тоді, коли ми зможемо пробачити всі жахливі речі, які ми бачили. Коли відбудуємо не тільки будинки, але й душі, і пам’ять.
Найважче те, що картина війни залишиться перед очима на все життя. Але я розумію, що Церква, любов і надія — цілющі ліки. Ми можемо ділитися цими ліками з людьми, близькими до нас».
На запитання, про що Папа Франциск говорив напередодні з очільниками організацій «Карітасів», які діють в Україні, отець В’ячеслав зазначив: «Ми говорили головним чином про людей, ділилися досвідом. Я знаю, що зараз нелегко відвідати Україну, але Папа Франциск виразив українцям багато знаків турботи. Прапор України для нього — не просто прапор. Нас також дуже підтримали візити двох кардиналів Папи до України. Я розповів, що наші єпископи і священники стали волонтерами “Карітас”, а в церквах ми маємо точки видачі гуманітарної допомоги. Коли Святіший Отець почув про те, що наші організації роблять з ранку до ночі, благословив нас словами: “Це саме те, про що мені йдеться”.
Я привезу з собою в Україну слова надії та підтримки. Людяність стала лицем Церкви й нашої з вами реальності. Ми не самі — це найбільш потужне послання, яке я привезу в Україну», — зазначив наприкінці о. В’ячеслав Гриневич SAC.
