Монобанк
Реквізити
Протягом 12 місяців команди з Конотопа, Сум, Харкова, Словʼянська, Нікополя, Камʼянського, Павлограду, Запоріжжя, Білозерки та Херсона самовіддано працювали, не зважаючи на дійсно складні та небезпечні умови. Нам вдалось охопити 6668 людей на прифронтових територіях, що перебували у потребі.
В рамках проєкту ми надали грошову допомогу 4093 людям, що виїхали з територій, де було оголошено примусову евакуацію, були поранені внаслідок бойових дій або втратили одного з членів родини. 100 людей з порушенням рухової функції отримали спеціалізовані гігієнічні набори. 2475 людей отримали кошти на оплату комунальних послуг або закупівлю дров.
Це лише цифри, за якими стоять відважні команди, готові їхати у віддалені куточки прифронтової зони, щоб знайти найбільш потребуючих отримувачів допомоги, відкриті серця, завжди здатні вислухати, підтримати і зігріти своєю милосердною любов’ю, і тисячі людських історій, кожна з яких особлива, важлива, хоч і надзвичайно важка. Ми поділимось із вами улюбленими історіями наших команд за цей проєкт, щоб вони залишились у наших серцях.
«Я вдячна всім колегам, які цього року підтримували людей, надаючи допомогу. Ваша робота полягала не лише у професійній підтримці, але й у людяності: ви тиснули руки, дивились в очі кожній людині, яку зустрічали. Саме таким ставленням ви не тільки допомагали, а й дарували надію на те, що краще майбутнє можливе. Дякую вам за пожертвування вашого життя служінню людям.
Найсильнішим спогадом із цього проєкту для мене залишається реєстрація в Сумах. Там я зустріла жінку, яка залишилась зовсім сама, втративши все — включно зі своїми близькими. Я часто думаю про неї і щиро сподіваюся, що на її шляху зустрілись люди, поруч з якими вона змогла відчути тепло і знайти свій другий дім»
«Серед евакуйованих з Куп'янська була 74-річна жінка, що все життя пропрацювала в лікарні і мріяла спокійно зустріти старість у своїй маленькій, улюбленій квартирі. Вона відмовлялася їхати до останнього. Але війна не залишає вибору: обстріли, фронт, небезпека. попри втрату рідного дому, ми побачили не розпач, а дивовижну силу духу. Попри сльози, ця крихка жінка підтримувала нас і вселяла надію. Ми зареєстрували її на грошову допомогу, хоч через відсутність деяких документів процес ускладнився. Але ми змогли допомогти їй. Тимчасово волонтери з Транзитного Центру перевезли її до харківського шелтеру для маломобільних людей, а згодом — до притулку в Ірпені. Так Наталя Іллівна почала нове життя. Але її серце досі там, де пройшла вся її доля. Вона хвилюється за рідне місто і мріє одного дня повернутися»
«Дуже запам'яталась історія чоловіка, який з родиною виїхав з дому під час дня народження. Накрили стіл, закололи кабанчика, але почався сильний обстріл. Йому було шкода майна і кабанчика, який там залишився, тож попри обстріли він повернувся. Але над селом кружляли FPV-дрони на оптоволокні, тож вони з сусідом почали на них “полювати”. Через подвір'я простягнулися оптоволоконні проводи, тож вони перерізали один — не той, перерізали другий — не той, а дрон в цей час їх побачив, летить в їх сторону. Якимось дивом він перезізав третій кабель, тож дрон впав. Але поки вони пробирались до машини, був ще один “приліт”, від якого поранило сусіда, але, дякувати Богу, їм вдалось вибратись цілими. Не знаю, чи це правда, але чоловік розповідав цю історію так, ніби розказував, як по хліб ходив до магазину»
«Якось я евакуювала жінку з Дружківки, яка на той момент вже дуже обстрілювалась. Потім попросила у неї документи, щоб зареєструвати на допомогу. Вона дала їх дуже неохоче, бо сказала, що не вірить, що хтось їй дійсно допоможе. Однак коли отримала МРСА, подзвонила мені і сказала: “Ви єдині, кому я тепер можу довіряти. Я ніколи не думала, що мене вже коли-небудь зможуть забрати і вивезти живою, так ще і допоможуть на перший час адаптуватись»
«Нещодавно до нас звернулася молода жінка з двома дітьми, один з яких має інвалідність. Ця родина мешкала у Садівській ТГ. Їхнє життя розділилося на «до» та «після» в одну фатальну ніч. За щасливим збігом обставин, тієї трагічної ночі вся родина перебувала в Сумах у родичів, де вони й вирішили залишитися на ночівлю. Саме це рішення стало для них рятівним. Поки вони спали в місті, ворог атакував їхнє село. Вся їхня вулиця зазнала значних пошкоджень, їхній будинок став непридатним для життя. Дивлячись на фотографії, які показала нам жінка, стає моторошно від усвідомлення: якби родина тієї ночі залишилася вдома, шансів на виживання не було б ні в кого. Ми зробили все можливе, щоб оперативно допомогти цій сім’ї: зареєстрували родину на отримання грошової допомоги, забезпечили продуктами, видали необхідні речі: одяг для дітей та дорослих, засоби особистої гігієни»
«До нас звернулась жінка, яка вже вдруге переживала евакуацію з рідного дому в Донецькій області. Навесні 2022 вона вже виїжджала поспіхом, але вирішила повернутись, сподіваючись, що скоро все закінчиться. На жаль, вона прожила в окупації довгі місяці. Навчилася розрізняти звуки: де вибух, а де двері під’їзду. Коли місто звільнили, вона почала відбудовувати своє життя. Висадила нові квіти біля дому, полагодила вікна, жінка сподівалась, що почнеться нове життя. Але Ворожі війська почали підходити дедалі ближче, обстріли стали частішими і гучнішими. Страх повернувся. Не та паніка, як у 2022-му. Інший — глибший, усвідомлений. Вона знає, що таке окупація. Знає, що означає жити без права голосу, без свободи, без певності в завтрашньому дні. Тож вона зібрала валізи і поїхала до доньки на Дніпропетровщину»
«Важко виокремити якусь одну історію. Правильніше буде сказати, що мені запам'яталася ціла лікарня, де зазвичай лежать найважчі поранені. Щоразу, коли я приходив до них в хірургічне відділення, то бачив чимало ампутацій, крові, переламаних частин тіла тощо. Та попри все, люди запам'ятовувалися достатньо дружніми. Ми перетиналися не раз і після реєстрації на місці, та було щоразу радісно чути, що кошти, які ми їм швидко перерахували, стали дуже в нагоді. Та зокрема запам'ятовувалося, як вони переповідають про нас іншим, новоприбулим пораненим, значно спрощуючи все наше знайомство й спілкування»
«Під час реєстрації сертифікатів на ліки нам запам'ятався один чоловік дуже поважного віку. Ми його зареєстрували, але він сказав, що з сайтом йому допоможуть. Наступного ранку він знов прийшов і попросив нас допомогти з реєстрацією на сайті. І тут почалося найцікавіше: його рецепт не підходить, переписували кілька разів. Чоловік почав нервувати, потім роздратовано пішов, сказавши нам, що ми все робимо, щоб люди не отримали ліки. Добре, що були поруч медичні працівники, ми знову переписали рецепт, все перевірили і чекали, раптом він заспокоїться і повернеться. Ми засмутилися, що він не повернувся. Але наступного дня коли цей чоловік прийшов, ми з лікарями зустріли його оплесками, всі були задоволені, що він повернувся. І він підійшов до мене і каже: "Я всю ніч думав йти чи не йти, а раптом знову обмануть, а потім згадав Ваші гарні блакитні очі і зрозумів, що вони не обманюють, і вирішив — піду"»
«До нас звернулась одна пані. Від початку повномасштабної війни вони з чоловіком готували перепічку для наших хлопців на різних напрямках. Всі продукти вони купували за власний кошт. Одного дня чоловік пішов до магазину і потрапив під ворожий обстріл, внаслідок чого довелося ампутувати нижню кінцівку вище коліна. Після операції він був у депресійному стані, проте дружина завжди знаходилась поруч і підтримувала чоловіка. Гроші, які вони отримали в рамках проєкту, пішли на реабілітацію чоловіка. На даний момент подружжя повертається до нормального життя і продовжує готувати й годувати наших захисників»
«До нас прийшов чоловік, який хотів запитати, чи може отримати якусь допомогу. Він щойно завів дружину до найближчої психіатричної лікарні і сам шукав хоч якусь надію і допомогу. Ми почали з ним розмовляти і дізнались його дуже страшну історію. Вони проживали у селі на Дніпропетровщині на сусідніх вулицях з сім'єю сина. Однієї ночі вони прокинулись від сильного вибуху, виглянули у вікно і побачили, що сусідня вулиця палає. Коли прибігли до будинку сина, дізнались, що вони з дружиною загинули, але троє дітей (найменшому — 3, найстаршому — 11), на щастя, залишились живі. Тож вони взяли їх під опіку. Але для жінки це був страшний удар, тому їй потрібна була спеціалізована допомога. Ми їм надали допомогу, але я навіть не можу уявити, наскільки це важко на очах втратити своїх дітей і залишитись в чужому місті на руках з трьома онуками»
«Найбільше згадуються ситуація, коли ГМ «Пролеска» повідомила про одну евакуйовану родину, в якій тато, мама з останньою стадією онкології та 2 сини у підлітковому віці. Приїхавши на реєстрацію до села, де вони знайшли притулок, вся команда дуже хвилювалась, оскільки емоційно важко бачити цю ситуацію. Ми неймовірно були вражені коли побачили, як сини опікуються мамою, вони щохвилини запитували про її стан, приносили водичку, відповідали замість неї, доносили документи. Родина дуже потребувала фінансової допомоги і я не можу висловити, наскільки щасливою почувалась будучи причетною до діяльності карітасу та служінню тим хто в потребі»
І хоч цей Emergency Appeal завершився, ми працюємо над тим, щоб не зупинятись бути ближчими до людей у потребі особливо там, де існує найбільша небезпека.
office@caritas-spes.org
0800 300 344 - Гаряча лінія
Центральний офіс:
Україна, Київ, 02000, вул. Боричів Тік, 22А
