Пожертвувати
ua en

«Просто робиш те, що маєш робити — їдеш служити з допомогою Бога», — отець Войчех Стасєвіч про роботу Місії «Карітас-Спес Харків»

«Просто робиш те, що маєш робити — їдеш служити з допомогою Бога», — отець Войчех Стасєвіч про роботу Місії «Карітас-Спес Харків»

Понад три місяці минуло від початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Це був початок випробувань та нових викликів для всієї Місії та  «Карітас-Спес Харків» зокрема. Працівники та волонтери звикали до нових умов: працювали під звуки вибухів, брали участь у квесті «знайти паливо», щоб доставити гуманітарну допомогу, писали звіти, ховаючись від обстрілів, приміряли на себе бронежилет.  

На площі в центрі Харкова кілька разів на тиждень відбувається видача харчових продуктів та всього необхідного для життя людини. Також разом з директором «Карітас-Спес Харків» отцем Войчехом Стасєвічем, здійснюється доставлення гуманітарної допомоги в усі райони міста для осіб пенсійного віку та осіб з обмеженими можливостями. Багато разів волонтери завозили продукти й засоби гігієни у метрополітен, співпрацювали з лікарнями та волонтерськими кухнями. 

Щотижня харківська команда приймає та розвантажує 2-3 фури. А за день безпосередньої допомоги покриває потреби 2-3 тисяч людей у вигляді продуктових наборів. Якщо йдеться про села Харківщини, куди регулярно здійснюються виїзди, команда допомагає від 500 до 1000 людей за виїзд.   

Священник Войчех Стасєвич 15 років тому приїхав в Україну з Польщі і став служити в Сумах. Це був час запитань для отця. Він вагався, чи Україна має бути місцем його служіння. 10 років священства в Сумах отець сприйняв, як голос Бога. Потім, з 2017 року був переведений до Харкова і очолив «Карітас-Спес Харків».  

«Не хочу сказати, що можна звикнути до цього, але просто продовжуєш служити»  

Для Місії «Карітас-Спес» у Харкові близькість війни відчутна особливо, адже майже щодня з різних місць тривають обстріли. Щодня збільшується кількість жертв, тому, закономірно, збільшується кількість служіння. До початку цієї нової фази війни більшість працівниць були монахинями з різних орденів. Після подій 24 лютого усі евакуювалися. Був якийсь момент, що з команди залишились тільки о. Войчех та бухгалтерка. Це був не простий період, але на допомогу прийшли волонтери. Сьогодні у харківської команди, навпаки, є навіть резервний список волонтерів.  

«Війна мене застала в Одесі, ми там були на зустрічі директорів Місії. 24 лютого, я повертався до Харкова і думав, що ми маємо робити і як,  бо, фактично, всі працівники виїхали з міста. Я залишився тільки з бухгалтеркою. 

Несподівано для мене щодня у наш соціальний центр почали приходити волонтери. Крім того, мами волонтерів, які служать в інших районах. Зараз у нашій великій команді 50-60 людей.  Навіть є резервний список волонтерів. Якщо нам не вистачає людей, ми телефонуємо. Четверо наших волонтерів — з поліції. Коли вони мають пару вільних днів, то приходять до нас служити. Їхня присутність з нами у поліційній формі — для нас дуже важлива, бо показує солідарність всього народу. Також це важливо, бо люди бачать, що приїхав священник, поліціянт та волонтери — одразу всі відчувають спокій. Ми швидко видаємо людям допомогу, бо того вимагає реальність». 

Першого березня коли російські ракети влучили в центр міста, зруйнувавши будівлю СБУ, отець якраз відправляв службу. Удар був настільки сильний, що у будівлях за 100-150 метрів повилітали вікна. А дах парафіяльного будинку постраждав.  

«Ми звісно перелякалися, але за пів години ми повернулися у каплицю і продовжили служіння. Коли наступні кілька тижнів ходив у каплицю молитися, було страшно, щоб нічого не трапилось. Не забуду перші дні, коли над нашими головами літали літаки. Були моменти, коли я засинав з думкою, що не знаю, чи прокинуся. Траплялося також мчати по замінованих дорогах в райони за Харків. Просто робиш те, що маєш робити. Їдеш служити з допомогою Бога. Не хочу сказати, що можна звикнути до цього, але просто продовжуєш займатися служінням». 

«Що більш небезпечне місце, то більше нам хочеться допомагати» 

У Харкові не один раз був обстріл гуманітарної допомоги. Усі місця, де допомагає Місія, мають певну локалізацію. Адреси будинків публічно не називаються і не показуються. Офіційно відкрити соціальний центр працівники не можуть заради безпеки людей. Спочатку видача гуманітарної допомоги здійснювалась щодня у центрі Харкова, зараз —  двічі на тиждень. Отець каже, що люди передають між собою інформацію про «Карітас-Спес», а волонтери самі організовують точки видачі гуманітарної допомоги у різних районах в інші дні. Також волонтери своїм ходом їздять до звільнених сіл Харківщини.   

«Наші волонтери — велика родина. Коли ми виїжджаємо по 5-6 людей, відчуваємо себе безпечніше. Не можу сказати, що ми звикли до війни, але знаємо точно, що треба допомагати людям. Що більш небезпечне місце, то більше нам хочеться допомагати. На сьогоднішні у Харкові немає жодної офіційної організації, яка надає гуманітарну допомогу.  

Для мене це є чудом у Харкові, що зі збільшенням потреб збільшується кількість волонтерів. Якась частина людей почала нам допомагати, бо отримала допомогу сама. Вони хочуть подякувати в таких спосіб. Допомагати приходили люди з метрополітену і активісти». 

Отець каже, що завжди дає свободу волонтерам і нікого не змушує їхати в небезпечні місця. Кожен, звичайно, боїться. Особливо коли чує вибухи. Але люди самі знають, куди їхати й кого з собою брати. Волонтери не говорять про війну між собою. Навіть з потеплінням і початком ремонтів, дачних робіт, люди хочуть працювати на вихідних.   

«Найголовніше завдання “Карітас-Спес” — нести людський фактор» 

Отець каже, що потребуючі з різних куточків Харківщини самі знаходять волонтерів Місії. Також команда дуже добре співпрацює з поліціянтами, від яких отримує конкретну інформацію про групи людей і потреби.  

«Багато людей, які живуть у підвалах будинків, мають зруйновані квартири. Ми недавно були на районі ХТЗ, Горизонті, де люди з 5 березня сидять без води й світла. Люди дякували, як діти, простому хлібу, воді, тушкованці, антисептикам — таким ніби звичайним речам. 

На Салтівці найгірша ситуація. Досі просто в'їжджаєш в цей район і відчуваєш у повітрі, ніби життя тут зупинилося. У будинку, де жило 1000-1200 людей, залишилося 5-10 мешканців. Зазвичай люди виходять з підвалів в шапках, куртках, бо в підвалі холодно, а на вулиці може бути +25.  

Коли я бачу ці райони, ці будинки, це не може не боліти. Коли дивлюсь на дітей, в їхніх очах бачу дорослість. Вони втратили дитинство. Війна найбільше вплинула на дітей — про це варто говорити». 

Багато хто помічає у працівникові Місії священника, і це неабияка радість для отця Вохчеха бути присутнім, говорити з людьми і продовжувати вести духовну діяльність. 

«Десятки разів я помічав, що куди б ми не приїздили, люди найбільше тішаться, коли ми маємо змогу ще й поговорити, їм потрібно, щоб з ними бути присутніми. Гуманітарна допомога — це лише 20 відсотків. Найголовніше завдання парафій, “Карітас-Спес” та волонтерів — нести людський фактор, зупинитися, послухати їхні історії, про щось розказати. Коли я приїжджаю в сутані, набагато більше людей підходить, питають щось. Я намагаюсь частіше виїздити в священничому одязі, щоб люди бачили цей знак. У нас завжди є молитва — це дуже допомагає». 

Про особисту точку неповернення 

Звичайно, отець Войчех Стасєвіч міг повернутися у Польщу. Вдома залишились батьки та три брати. Польський єпископ говорив, що всі священники можуть виїхати з парафій, але практично всі залишилися в Україні.  

«Кожен на моєму місці в таких обставинах робив те саме. Мій архієпископ навіть трошки на мене тиснув, щоб я повертався у Польщу і допомагав звідти. Я йому сказав, що залишаюсь у Харкові, на що він відповів: “Якщо твої батьки погоджуються, то і я погоджуюсь”. 

З мамою я поговорив серйозно. Я навіть старався не говорити всю правду про війну, щоб вона менше хвилювалась. Вона дуже багато молиться за мене і віддала переживання Богу. 

Але треба робити важку роботу. Але по собі знаю: усе переживаєш інакше, коли хтось є поруч. Буває: знаєш людину місяць, а відчуття, що ви знайомі 20 років. Бажаю усім українцям мати більше таких людей». 

Попри усі труднощі, команда «Карітас-Спес Харків»  завжди дотримується головної мети — це допомога потребуючим. За три місяці війни Місія «Карітас-Спес Харків» отримала 680 тонн гуманітарної допомоги. Понад 37 000 осіб отримали харчові продукти, волонтери роздали понад 40 000 л. питної води, 4 000 шт. наборів засобів гігієни та ліків першої необхідності, 4 500 шт. наборів дитячого харчування й пелюшок та близько 2 000 кг одежі. 

29 травня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения