В Центрі «Надія» Місії Caritas-SpesUkraine у Зарічанах на Житомирщині відпочивають та навчаються діти із Східної України
За плечима в дітей з Донбасу перший тиждень відпочинку та навчання в Центрі «Надія», що в Зарічанах на Житомирщині, який проходить за підтримки Акція “Папа для України”.
Зручні та комфортні оселі відпочинкового центру нещодавно гостинно прийняли на відпочинок та навчання дітей з Мирнограду і Покровська Донецької області.
Понівечені війною сироти та діти, яких не можуть утримувати або частково утримують батьки, сьогодні вже спокійно відпочивають на чистому повітрі, дізнаються багато нового і цікавого про Україну, вчаться дивитись на світ з оптимістичної точки зору.
Завдяки акції «Папа для України» та «Карітас-Спес Україна» до Зарічан приїхало 38 дітей з І-го по ІV-ті класи.
Вдома більшість з них живе в інтернаті в Мирнограді, а 5 діточок – у притулку. Щоб потрапити в Зарічани їм довелось проїхали близько 700 км. Для багатьох дітей – це перша така далека поїздка, і вони опинились перший раз у поїзді. Кажуть було цікаво, але дуже довго.
Так склалось, що в цьому заїзді 29 хлопців і тільки 9 дівчат. Першого тижня діти знайомились із табором, аніматорами, звикали до іншого розпорядку дня, тішились свіжому повітрю та навколишній природі. Зізнаються, що в Зарічанах їм подобається, але починають сумувати за батьками.
Хоча з цим почуттям вони добре знайомі. Ті, хто живе в інтернаті, можуть бачитися з батьками тільки на вихідних, а хто в притулку – ще рідше. Діти розповідають, що дуже люблять час, що проводять вдома: гуляти з батьками, допомагати їм в домашніх справах.
Першокласник Сергійко розповідає, що його батьки заробляють гроші аж в Полтаві. Йому тільки час-від-часу дзвонять чи пишуть листи. Сергійкові лише 7 років, а він вже так по-дорослому розмірковує про життя! «Моє життя нормальне. Але коли мені було 4 роки почало творитись казна що. Мої батьки продали все і поїхали в Полтаву». Інколи життя змушує дітей ставати дорослими у дуже юному віці.
Про життя в інтернаті діти не люблять розповідати, хіба що в розмовах про навчання. Частіше розказують історії своїх пригод в Мирнограді. Наприклад, Ярослав і Влад поділились історією, як вони гуляли містом і наступили на гранату. «Я спочатку не рухався. А потім взяв великий камінь і придавив її. Ми швиденько пішли геть звідти», – спокійно говорить Влад.
В майбутньому вони хочуть бути поліцейськими, працювати напарниками і ловити злодіїв у місті. Хлопці кажуть, що в Мирнограді їх чимало. В один з перших днів діти отримали подарунки. Тепер в кожного є улюблена м’яка іграшка. Ще один Сергійко зі своєю не розлучається. Каже, що це – його друг.
Адже, цим дітям так бракує справжньої дружби, любові, щирих стосунків з людьми! В кожного своя історія, яка залишила негативний слід в їхньому житті. Третьокласниця Аліна, тендітна дівчинка, яка любить малювати, розповідає, що мріє проте, щоб мама була з татом. «У мами зараз інший тато. А я хочу, щоб в мене був мій тато».
Отакі вони всі: з різним історіями, нелегким життєвим шляхом, своїми мріями та поглядами. Ще три тижні вони перебуватимуть серед поліських лісів, чистого повітря, в атмосфері турботи і дружби.
Відпочинок, навчання та виховання дітей із Східної України у таборах «Карітас-Спес Україна» разом із сестрами-гоноратками (Малі Сестри Непорочного Серця Марії) допомагають організувати і провести волонтери з Проекту комплексної допомоги вихованцям сиротинців з зони проведення АТО “Твої Долоні”.
