Make a Donation

Історія

Карітас-Спес – харитативна релігійна місія Католицької Церкви в Україні. ЇЇ назва у перекладі з латинської мови означає «Любов» та «Надія». Місія була заснована римсько-католицькими єпископами у травні 1995 року. Згодом, у вересні 1996 року, вона була зареєстрована Державним комітетом у справах релігій. З 1999 року Карітас-Спес в Україні є дійсним членом організацій Карітас Інтернаціоналіс та Карітас Європа. Нині ця організація, відома під назвою Релігійна місія «Карітас-Спес» Римсько-Католицької Церкви, нараховує понад 30 осередків у 12 областях України. 

Засади діяльності

Центральне місце у суспільному вченні Католицької Церкви належить добру, потребам та розвитку особистості, тому Карітас-Спес бачить своє завдання у тому, щоб стояти в обороні людської гідності. Карітас бореться з бідністю, соціальною ізоляцією, нетерпимістю та дискримінацією, незалежно від віросповідання, раси та етнічного походження людини, яка від них потерпає. В основі діяльності організації лежить прагнення підтримати тих, хто зневірився, дати їм надію, огорнути милосердям та у такий спосіб слугувати знаком Божої любові для всіх людей.

Історія створення «Карітас-Спес» в Україні

Починаючи з 1988 року, коли з’явилась реальна можливість виїжджати за кордон і бачити справжнє життя людей і Церкви, ми звертали велику увагу на діяльність Церкви, особливо через «Карітас». Після однієї з таких поїздок, побувавши в Польщі і побачивши великий прогрес такої діяльності Католицької Церкви, отримавши благословення тепер вже покійного єпископа Доміна, тодішнього президента «Карітас» Польщі, о. Юрій Нагорний як істинний священик і запалений духом оптимізму почав організовувати «Карітас» в Україні. З великими труднощами, він нарешті зареєстрував в 1990 році громадську організацію «Любов і милосердя». Створена організація не була ані церковною, ані релігійною, бо не було ще відновлено структуру Католицької Церкви в Україні. Це відновлення відбулося тільки в 1991 році номінацією єпископів, яких не було в Україні понад 80 років.

Реєстрація організації «Любов і милосердя» дала можливість відкрити дорогу для перших гуманітарних вантажів, які дуже активно почали надходити в Україну і розподілятися цією організацією. Тоді надійшло дуже багато різної допомоги, починаючи від одягу, медикаментів аж до медичного обладнання. Відомо, що в тодішній ситуації, коли не було змоги все контролювати за допомогою однієї організації, було важко говорити про впевненість у тому, що всі вантажі потрапляли тільки до бідних. Великою проблемою також була заздрість з боку інших структур. Великим бажанням працювати, а точніше розділяти, загорілись не тільки державні служби, а й окремі дуже хитрі й спритні люди, навіть злочинні елементи.

Добродії з-за кордону, які спочатку були занадто довірливі, зрозуміли це та почали зменшувати розміри своєї допомоги. Та й законодавча влада, перенасичена комуністичною ментальністю та вмінням забороняти, будувала все «досконалішу» законодавчу систему «все для блага людини», щоб якнайбільше перешкодити роздачі гуманітарної допомоги.

Єпископат Римсько-Католицької Церкви в Україні, розуміючи ситуацію, яка склалася навколо “Карітас”, не мав змоги суттєво протидіяти цьому, бо мав термінові проблеми в розбудові церковних структур, які були практично зруйновані за часи радянської влади. Перша спроба щось зробити централізовано була в 1992 році, коли відповідальним за «Карітас» Римсько-Католицької Церкви було призначено єпископа Житомирської Єпархії Яна Пурвінського. Було прийнято рішення реєструвати «Карітаси» як релігійні організації, підпорядковані і підзвітні єпископам. Але тоді це все так і залишилось невирішеним. За той час незважаючи на всі труднощі і проблеми харитативна діяльність розвивалась на базі парафіяльних «Карітасів», під контролем настоятелів, а цілим «Карітасом» керував о. Юрій Нагорний, який докладав усіх зусиль до розвитку цієї діяльності, активно співпрацюючи з «Карітас» Австрії, Франції, Нідерландів та інших.

Ситуація в Україні ставала дедалі корупційнішою, аж настільки, що кожен раз, коли приходив вантаж, водії з-за кордону зарікались, що більше не тільки самі не приїдуть в Україну, а й десятому закажуть. Все це через хабарництво, вимагання, корупцію, починаючи від митників на кордоні і на кожному посту ДАІ – аж до бюрократичних формальностей на місцях.

З 1995 року було розпочато перереєстрацію всіх бюро «Карітас» з громадських на релігійні. Цим була створена нова структура під контролем Церкви, повністю вдалося завершити цей процес тільки в 1996 році. Тоді відбулася офіційна реєстрація Релігійної Місії “Карітас-Спес” Римсько-Католицької Церкви. В 1996 році законодавство України зробило практично неможливим отримання гуманітарної допомоги з-за кордону. Активність оздоровлення дітей за кордоном зменшилася знову ж таки через законодавчі труднощі, і тільки деякі невеликі групи дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, вдавалось відправляти на оздоровлення за кордон і в Україні, наймаючи санаторії і будинки відпочинку для дітей.

Дякуючи пожертвуванням різних добродіїв, переважно з-за кордону, таких як “Caritas” Німеччини, Австрії, Франції, а також католицькій організації Renovabis, наша активність зростала. Наслідки Чорнобиля ще більше змусили нас спеціалізуватись на оздоровленні дітей. Так, наприклад, в 1996 році пройшли оздоровлення близько 230 дітей, у 1997 році – 700 дітей, у 1999 році – вже 1800 дітей, а з 2000-х – вже майже 3000 дітей щороку мають можливість оздоровитися. Діти відпочивають в харитативних таборах у Яблуниці Івано-Франківської області, Зарічанах, що під Житомиром, Олександрівці Житомирської області, Бердянську Запорізької області та Пульмо Волинської області.

Крім активного оздоровлення дітей у новостворених центрах відпочинку і дитячих будинках «Карітас-Спес», в Україні було створено більше 30 регіональних центрів «Карітас», які активно організовують допомогу найбіднішим, створюючи благодійні їдальні і соціальні центри.