«Це не магазин – важливо відчути, що ти можеш бути цій дитині батьком»
Подружжя з Хмельниччини виховує шістьох дітей, троє з яких – прийомні.
Подружжя Олени та Андрія із селища Довжок на Хмельниччині протягом років регулярно відвідувало інтернатні заклади як волонтери. Спілкування з дітьми, які зростали без батьківської опіки, поступово змінювало їхнє розуміння реальних потреб цих дітей та необхідної допомоги.
«Серце розривається, тому що коли ти приїжджаєш [в інституційний заклад], вибігає 40 дітей і всі питають: «Ти тато? Ти за мною?», – ділиться Андрій.
«Ми бачили, що дітям важливо не тільки свято раз на тиждень. Вони потребують сім’ї – щодня», – додає Олена.
Рішення створити прийомну сім’ю визрівало близько п’яти років і було спільним для обох. При цьому Олена підкреслює, що рожевих окулярів у них не було – вони усвідомлювали, що буде непросто.
Після проходження спеціального навчання Служба у справах дітей запропонувала родині взяти трьох рідних між собою дітей – двох хлопчиків – Руслана та Ярослава, і дівчинку Вероніку віком шість, чотири та два роки. На той момент Олена була вагітна, разом із чоловіком вони вже мали двох біологічних дітей. Перші роки спільного життя були складними, але стали періодом формування довіри.
«Це не магазин. Тут важливо відчути, що ти можеш бути цій дитині батьком, а дитина – прийняти тебе», – пояснює Олена.
На другу зустріч Олена з Андрієм взяли своїх біологічних дітей – Аню і Дмитра, щоб подивитися, як між ними встановиться контакт. Знайомство пройшло дуже тепло і невдовзі вже всі разом поїхали додому.
«Це дуже важливо, щоб вся сім'я була згодна на те, щоб прийняти дітей, – переконана Олена. – Нам ще пощастило, що всі наші діти – і біологічні, і прийомні – приблизно одного віку, тож і підхід до виховання однаковий».
Андрій пригадує, що перші роки були особливо непростими і часом навіть опускалися руки, проте спільні зусилля і взаємна підтримка давала сили йти до кінця.
«Наприклад, із нашим старшим прийомним сином Русланом, який на той час був у першому класі, ми склад «МА» вчилися читати півроку. Я думав, що не здатний його навчити читати. Але під Новий рік нам все ж таки вдалося прочитати слово «мама», – розповідає батько. – А до цієї пори Руслан найкраще з усіх дітей читає».
Прийомна мама зізнається, що за понад 10 років життя великою родиною довелося капітально переробити будинок, щоб всім вистачало місця і було комфортно, адже діти ростуть і потреби їхні змінюються. Помічною стала грошова допомога, наданна РМ «Карітас-Спес» за підтримки ЮНІСЕФ – вона дозволила оновити побутову техніку на кухні.
«Ми люди, які ніколи не сидимо і не чекаємо, що нам хтось допоможе. Я працюю, чоловік працює. І коли така була допомога нам подарована, я за це дуже Богу дякувала», – розповідає багатодітна мама.
Андрій та Олена намагаються дати дітям відчуття справжнього дитинства. Обидвоє багато працюють, щоб мати змогу дітям подорожувати та бачити світ.
«Потрібно дати шанс хоча б одній дитині-сироті пожити в нормальній здоровій сім`ї – там де є батько, мати, там де є здорова атмосфера», – підкреслює Андрій.
Проєкт «Кращий догляд для кожної дитини: розвиток соціальних послуг та системи захисту дітей у Хмельницькій області» реалізує РМ «Карітас-Спес Україна» за сприяння ЮНІСЕФ та за фінансової підтримки Європейського Союзу й уряду Канади.
