Пожертвувати
ua en

Господь вивів із-під куль: історія сім’ї переселенців

Господь вивів із-під куль: історія сім’ї переселенців

Історія, якою поділилися з нами в Telegram, не може не торкнути серця. Звичайна українська сім’я пройшла через справжнє воєнне пекло, але з Божою Поміччю вирвалася з нього. «Карітас-Спес Україна» радий допомогти їм почати нове життя.

«Наше життя змінилося 24-го лютого, напевно, як у всіх українців. Тієї ночі я працювала, приймала товар. Коли почалися вибухи, від жаху вибігла на вулицю, одразу почала дзвонити чоловікові, бо наш будинок знаходиться недалеко від військової частини. О пів на шосту ранку чоловік був із сонними дітьми в мене на роботі. Вони чекали в машині понад вісім годин, поки я не продала практично весь товар із магазину, потім здала начальству магазин і гроші. З вечора 24-го лютого ми спали у підвалі, а на ранок 25-го в будинку вже не було світла, води та газу.

Молодша дочка захворіла на бронхіт, тож ми вирішили виїхати в місто, знайти хоч якусь аптеку, щоб купити антибіотики. Під свист снарядів, які летіли, нас розвернули на посту. Пам'ятаю, як у ці дні я молилася, закликала Господа Бога про порятунок від бомбардування та зцілення дочки. Увесь цей час ми вдень і вночі сиділи у підвалі. Потім чоловік знайшов буржуйку, і ми облаштували собі обігрів. Коли було тихо, чоловік колов дрова, а я носила воду. Я була така рада, що діти в теплі й можна приготувати їжу.

Ми звикли до градів, касетних бомб, якими наше селище постійно бомбили. Проте найстрашніше — це авіація, і щоночі протягом довгого часу над нами літав винищувач. Одного дня у ста метрах від нашого будинку впала бомба, і нас із чоловіком оглушило. П'ять днів було відчуття, наче у вухах вода.

Якось ми все-таки наважились виїжджати. Ми знали, що при в’їзді в місто російські військові розстрілюють машини цивільних, і в будь-який момент може бути приліт. Та нам вдалося проїхати, а наші діти лежали в машині під сидіннями, затамувавши подих. Дорогою ми бачили розстріляні машини, але нам пощастило, Господь вивів нас. Ми приїхали до Черкас, зняли будинок і, проживши там два місяці, вирішили повернутися додому. У нашому містечку стало спокійно, і ми думали, що все найстрашніше вже позаду.

Не поживши й місяця вдома, ми були змушені знову покинути свій будинок. За сто метрів від нього розірвалася авіаційна бомба. Силу вибухової хвилі ми дуже відчули на собі. Старша дочка з переляку бігла у підвал, впала й розбила ногу. Дочку оперували в лікарні, де частково не було скла у вікнах. Вона відходила від наркозу в мене на руках, у переповненому коридорі під звуки вибухів. Це жахливе почуття страху за дітей і болю за те, що відбувається... Одразу після виписки з лікарні ми купили квитки на потяг та приїхали до Кам'янця-Подільського. Ось така наша історія. Дякую Господу за вас. Дякую за вашу допомогу, вона дуже потрібна».

P.S. Якщо хтось бажає розповісти свою історію, поділитися переживаннями, щоб легше пережити біль, а наші закордонні партнери знали про реалії жорстокої війни в Україні, просимо написати в Telegram на номер телефону +38096 218 48 70. За бажанням змінимо персональні дані. «Карітас-Спес Кам’янець-Подільський» дякує за відкритість серця всім.

Можна надіслати власну історію переживання війни й підтримки карітасівців у приватні повідомлення сторінок «Карітас-Спес Україна» в соціальних мережах. За вашим бажанням персональні дані будуть змінені. Чекаємо й наперед дякуємо!

 

4 серпня 2022
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения