Історії евакуації з Покровського району командою Карітас-Спес Слов’янськ

Вулички мирних країн вже полонили яскраві прикраси, аромати імбирного печива та різдвяні мелодії. У той же час в українському Покровську, де Микола Леонтович писав свого «Щедрика», і в його околицях лунають канонади ворожих обстрілів, а замість мальовничих зимових пейзажів зруйновані будинки.

Але найсумніше, що у таких умовах досі живуть люди. Наші безстрашні янголи з Карітас-Спес Слов’янськ допомагають їм виїжджати з усіма необхідними речами, адже нікому не відомо, що буде у їхньому новому житлі. «Я називаю це дорогою в нікуди, — ділиться своїми переживаннями Ксенія зі Слов’янської команди, яка часто бере участь в евакуації як водій. — Нас вже на всіх блокпостах впізнають, кажуть: «Синій бус і червоні кофтинки — то на евакуацію».

Історія кожної евакуйованої родини особлива. Іван приїхав з Вінниці на роботу в Донецьку область, зустрів тут свою кохану дружину, яка теж приїхала працювати зі Львова. Вони купили хатину, в якій прожили все життя, виховали трьох дітей і радо зустрічали онуків. Але росіяни змусили подружжя у 70 років пакувати своє життя у коробки і вирушати у невідомість, збираючи все необхідне, але залишивши найцінніше — могилу сина, вбитого під час обстрілу.

Минулого тижня команда возз’єднала родину. На початку листопада вивезли матір з батьком до Київської області, де вони знайшли хатину в оренду. Прощання з доньками було важким, оскільки шансів побачитись знову було небагато. Але вже через два тижні завдяки евакуації Карітас-Спес Слов’янськ, які вивезли доньку з зятем, родина змогла знову обійнятись і починати нове життя разом.

З кожним тижнем евакуація з Покровського району стає дедалі важчою. «Нещодавно їхала по звичному шляху на евакуацію трьох мам з дітьми (найменшому — 4 місяці), але хлопці на блокпосту не пустили, бо дорога вже була під ворожим вогнем, а автомобілі цивільних розстрілювались одразу. Як матір, я не могла кинути трьох маленьких дітей, тому слухаючи постріли в спину, все ж знайшла об’їзний шлях і вивезла їх. В процесі евакуації не було жодних емоцій, лише ціль — врятувати життя, а вже дорогою назад, коли заїхала в Донецьку область, мене просто здушили сльози», — розповіла Ксенія.

Людям важко кидати все, задля чого вони працювали роками, до того ж, ніколи не відомо, що на цих людей буде чекати на новому місці проживання. Та стандартна процедура евакуації не передбачає місця для речей, але Карітас-Спес завжди готовий до нестандартних рішень задля порятунку людей. Тож ми щиро вдячні Caritas Paderborn за допомогу у порятунку життів.