Кожна людина повинна казати комусь «мама»
Подружжя із Запоріжжя створило ДБСТ, щоб врятувати дітей від роз’єднання.
У великому та затишному будинку в селі Копачівка, що на Хмельниччині, панує справжнє відчуття дому – те, чого багатьох українських родин позбавила війна. Цей будинок, збудований громадою на місці колишнього дитячого садка, прихистив дитячий будинок сімейного типу, створений подружжям вимушених переселенців із Запорізької області.
«Коли наше село опинилося на непідконтрольній українському уряду території, ми виїхали до Запоріжжя, – розповідає мама-вихователька Світлана. – Але стало зрозуміло, що через обстріли і там залишатися небезпечно. Так ми почали шукати місце, яке б могло стати для нас новим домом».
Юрій та Світлана виховали чотирьох дітей – рідних та прийомних, вони вже дорослі. Після початку війни подружжя прийняло ще двох хлопчиків восьми і десяти років, а коли з евакуації з-за кордону повернулися їхні чотири братики і сестрички, прийняли і їх, щоб не допустити роз’єднання сім’ї.
«Ми були приємно здивовані, як нас зустріли. Всі цікавились: «А як ви там? Чи тепло у вас, чи все у вас є, може вам щось треба?», – пригадує Світлана свої перші дні в Деражнянській громаді, до якої належить Копачівка.
Відчувається, що будинок новий, а родина лише починає в ньому обживатися. Тут є нові меблі, придбані завдяки допомозі благодійних організацій, і ті, що подарували односельці – як знак прийняття і підтримки. Усюди квіти: частину з них Світлана привезла з рідного села на Запоріжжі, ніби перенісши шматочок дому у нове життя. Тут є місце для кожного: окремі кімнати для хлопців і дівчат, кімната для батьків, велика кухня та обідня зона з довгим столом, за яким щодня збирається вся родина.
«Ми часто готуємо пиріжки з дітьми, ця спільна справа дозволяє будувати зв'язок, а традиція чаювання вечорами об'єднує родину», – ділиться мама-вихователька.
Чоловік Світлани Юрій опікується будинком та навчає хлопців різним практичним навичкам по господарству. Зараз родина вже налагодила побут та звичну рутину на новому місці, дітей влаштували у місцеву школу, проте на початку було нелегко.
«Ми приїхали, можна сказати, без копійки грошей, – розповідає чоловік. – І нам благодійний фонд дуже допоміг».
Важливою опорою для родини стала комплексна допомога РМ «Карітас-Спес Україна» та ЮНІСЕФ: грошова підтримка багатодітній родині, організація повернення чотирьох дітей з евакуації в Польщі та консультації психолога.
«За надані кошти ми одягали дітей, ми купували меблі, навіть їжу, – ділиться Світлана. – Це була насправді безцінна допомога».
Служба у справах дітей і центр надання соціальних послуг адвокатують потреби родини на рівні громади, здійснюють соціальний супровід, допомогли оформити виплати на дітей, частково надали побутову техніку.
В будинку завжди гучно: діти бігають, грають у хованки. На вихідних всі збираються на спільний перегляд мультфільмів. Дівчата охоче роблять поробки, картини зі стразів. Хлопці із задоволенням проводять час надворі.
«Граємося, дивимося разом телевізор, гуляємо, граємо в хованки, у квача, б’ємося подушками», – захоплено розповідає про насичене дозвілля восьмирічний Богдан.
Хоча пройшло небагато часу від повернення дітей із-за кордону в нову родину, вони вже називають Світлану мамою – тихо, просто і дуже по-справжньому.
«Наша основна задача – показати, що таке сім'я, що таке добрі відносини. Як тато ставиться до мами, мама до тата, і що таке дитинство справжнє, – каже мама-вихователька. – На мою думку, кожна людина повинна в житті казати комусь «мама».
Проєкту «Кращий догляд для кожної дитини: розвиток соціальних послуг та системи захисту дітей у Хмельницькій області» реалізує РМ «Карітас-Спес Україна» за сприяння ЮНІСЕФ та за фінансової підтримки Європейського Союзу й уряду Канади.
