Любов, народжена в пісні
«Щаслива, що десять років тому послухала своє серце…»
Коли Світлана збиралася на весілля до своєї подруги, то й гадки не мала, який «весільний подарунок» чекає там на неї. Пригадує, як під час свята хотіла привітати наречених піснею. Підійшла до музиканта запитати, чи дозволить їй заспівати. «Так, звісно», – відповів Станіслав. І зауважив, що дівчина має талант: пісня в її виконанні зачарувала його. Чоловік працював у сільському будинку культури художнім керівником. Запропонував співпрацю: він акомпанує, Світлана – співає.
«Я погодилась. І вже незабаром зрозуміла, що закохалася. І що моє почуття – взаємне».
Їй – 26, йому – 44. Між ними 18 років, два невдалих шлюби Станіслава. Для батьків Світлани цих аргументів було достатньо, аби відмовляти доньку від таких стосунків, застерігати від можливої помилки. Та незважаючи на різницю у віці і «протести» рідних, на пропозицію коханого одружитися дівчина відповіла «так». Згодом і батьки прийняли вибір доньки. Зрозуміли, що все серйозно.
«Власне, свого майбутнього чоловіка я знала ще зі школи, – розповідає Світлана. – Коли навчалася у сьомому класі, Станіслав прийшов працювати нашим учителем музики. Любила слухати, як він грає. А я люблю співати. Хоча тоді він цього, мабуть, не помічав… Можна сказати, що наша любов народилася в пісні – але через багато років після школи».
Одружилися у 2013 році. Того ж року у подружжя народилася донька Павла. Через рік – Марійка, а через шість років син Андрійко. У їхньому домі завжди гамірно і весело від дитячого сміху. Малеча залюбки допомагає мамі по господарству, готувати на кухні. Ходять із татом на рибалку, до лісу. Дівчатка співають разом з батьками, часто виступають на сцені будинку культури. Час, проведений разом – безцінний.
«Діти – наша найбільша втіха, – говорить Станіслав. – Я вдячний долі, що звела нас зі Світланою. Спочатку захоплювався її красою, а потім під час роботи зрозумів, яка в неї красива душа. Закохався. У своїй дружині ціную її ставлення до родини і відчуття відповідальності за інших».
Спільна улюблена справа завжди поєднує. Для Світлани і Станіслава це – музика.
«Хоча, на відміну від Станіслава, я аматор, проте залюбки співаю з ним при нагоді. Коханий навчив мене співати і цінувати справжнє. Він дав мені багато тепла і підтримки. І я дуже люблю його і ціную те, що він у мене є».
Звісно не все завжди ідеально… «Буває так, що з різних причин ми не чуємо один одного. Втома від невирішених проблем, безгрошів'я, депресивна місцевість, в якій ми живемо – маленьке, віддалене від великих міст село на Житомирщині. І ця страшна війна… Все це має негативний вплив на нас.
Але ми прагнемо до кращого майбутнього і робимо все, що залежить від нас, для того, аби наша родина міцнішала. Щоб всі в ній були щасливі», – каже жінка.
Ще у 2014 році Світлана і Станіслав почали ремонтувати і добудовувати старий, батьківський будинок, в якому зараз живуть. Це тривалий і складний процес. «З приходом війни все зупинилось, та зараз головне витримати і вистояти, – вважає Станіслав. – Це так символічно… Половина будинку сучасна, а інша – залишок радянських часів... Це як втілення боротьби світла з темрявою. Взимку, через старі стіни, втрачаємо багато тепла, тому хочемо добре облаштувати наше помешкання, зробити його затишним. Віримо, що все у нас вийде».
У жовтні минулого року родина Світлани і Станіслава долучилася до польсько-українського проєкту підтримки українських родин «Родина Родині». «Ця підтримка, яку ми отримуємо від проєкту, дуже важлива для нас. Часто бувало так, що нам не вистачало коштів на базові потреби. Троє дітей, маленька зарплата чоловіка, я поки що не маю змоги працювати. Тож дуже зраділа, коли отримала перший переказ. Бо змогла купити дітям взуття і одяг на зиму. Придбали також подарунки дітям до Різдва. І маємо за що купувати їжу, бо раніше траплялося, що доводилося позичати гроші й на продукти...» - розповідає Світлана.
Звісно, труднощі є завжди. Але в цій родині їх навчились урівноважувати – завдяки любові і взаємному розумінню. Так, родина – це велика радість, переконана Світлана. Родина – це затишні вечори, обійми, натхнення, щастя. Але це також відповідальність, терпіння, вміння вислухати і зрозуміти. Народження дітей – найщасливіші моменти життя. «Коли вперше береш за руку свою дитину – ці відчуття неможливо передати. І забути…»
«Ми довго шукали одне одного. І вдячні Господу, що зустрілися в цьому житті. Я щаслива, що десять років тому послухала своє серце. І тепер маю чудову родину, яка наповнює моє життя сенсом, а серце – любов'ю, – посміхається Світлана. – Це десятиліття – найщасливіший час у моєму житті».
«І в моєму також, – додає Станіслав. – Що для мене родина? Це я і моя відповідальність за неї. Без родини немає мене».
Проєкт «Родина Родині» «Карітас-Спес Україна» реалізує у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska. Проєкт спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті і постраждали від наслідків війни в Україні.
