«Мамо, що робити?» - питають діти, щойно чують вибухи. Дуже хочуть повернутися додому, постійно запитують: коли?»
Олександр та Наталія — жителі Козачої Лопані, селища міського типу на Харківщині, за 5 кілометрів від кордону з Росією. У лютому 2022 року родина мала власний будинок та господарство, чекала на народження третьої дитини. Однак вже 14 березня селище окупували — і з‘явилося термінове рішення їхати до Харкова. «Якби ми залишилися, то я б не мала чоловіка і не народила», — розповідає Наталія, дивлячись на сина.
Переїхавши до Харкова, родина оселилася в матері Олександра. Та одного дня під час обіду розпочався обстріл — через нього в усій квартирі вилетіли вікна. «Це було в середині квітня, за два тижні до пологів. Почули гучний вибух перед вікнами, на дитячому майданчику. Скло полетіло на нас. Чоловіка поранило в шию, обличчя. Мене хвилею відкинуло в коридор. Як із дитиною нічого не сталося — навіть не знаю», — ділиться Наталія.
Вибиті вікна Олександр забив фанерними дошками — і в таких умовах сім’я продовжила там жити.
У травні 2022 року вони отримали статус внутрішньо переміщених осіб та перші виплати, переїхали до Дніпра. Наталія пояснює: «Там були друзі, спокійніше та більше простору для нас». Проте роботу знайти так і не вдалося, а отже в жовтні родина повернулася до Харкова: «Чоловіка викликали на роботу. Він працює будівельником. Спершу вони забивали вікна у Харківській обласній адміністрації, та згодом роботи знову не стало. Зараз він то траву косить, то двори підмітає».
Вже під Новий рік, після деокупації Козачої Лопані, Олександр та Наталія поїхали до селища подивитися на свій будинок — з нього винесли практично все. «Все забрали — посуд, ковдри, стільці, ковролін, дитячі речі, навіть дерев’яну хвіртку з городу і ту забрали, — згадує Наталія. — Родинні фото валялися по підлозі. Нічого не залишилося від нашого попереднього життя. Тішить, що ще стіни стоять».
На їхній вулиці залишилося 4 будинки, до повномасштабного вторгнення було 17. Під час окупації багато жителів зазнали тортур. «Ми хочемо повернутися додому, та не знаємо, коли це буде можливо. Починати все з початку важко. Та я пам’ятаю, як там колони проїздили вулицею, центром, як до чоловіка прийшли місцеві та погрожували з сокирою та ножами. У нас село поділилося тоді на дві половини: хто за Росію і хто за Україну», — пригадує Наталія. Нині там лишились тільки люди літнього віку. Козача Лопань досі під постійними обстрілами.
Ми розмовляємо з родиною в орендованій двокімнатній квартирі в Харкові. Старі меблі та ремонт, речі попередніх власників на полицях. Повз нас пробігає собака Пуля. «Це сину подарували собаку, і він вибрав для неї ім’я. — розповідає Наталія. — Молодший син Ростислав (йому 5 років) швидко подорослішав. Удома він часто допомагав мені на городі, тут же більше грається на майданчику з іншими дітьми перед будинком».
Емоційна втома батьків та погіршення зору у дітей — один із відбитків війни. «Живемо одним днем зараз. Все для дітей. Син часто запитує, чи поїдемо ми гуляти завтра, на що я відповідаю: "Переживемо ніч і побачимо"».
Родина каже, що коштів їм на все вистачає, хоч і живуть дуже скромно. Отриману від проєкту «Родина Родині» допомогу витрачають на орендну плату та комунальні послуги, купівлю підгузків та продуктів. «Не знаю, чи ми могли б собі дозволити зараз окреме житло, якби не ваша підтримка та виплати як переселенцям», — зізнається Наталія.
Вона сподівається, що їхній будинок зрештою вціліє — і їм буде куди повернутися «Діти дуже хочуть додому. Коли тут лунають вибухи, вони прокидаються і запитують: "Мамо, що робити?" І ти починаєш їх заспокоювати», – зітхає Наталія.
Наостанок Олександр із дітьми та Пулею йдуть нас проводжати. На руці чоловіка — синьо-жовті браслети, що символізують вибір його родини, який ледь не коштував йому життя.
Родина Наталії й Олександра отримує щомісячну фінансову підтримку у рамках українсько-польського проєкту «Родина Родині», який триває від жовтня минулого року. Цей проєкт «Карітас-Спес Україна» реалізує у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska. Він спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті та постраждали від наслідків війни в Україні.
