"Ми обов'язково повернемося додому": родина з Бахмута досі не знає, що з їхніми рідними, які залишилися в місті
Сину Олени судилося прийти в цей світ у розпал війни. Та ще й тоді, коли їхнє рідне місто перебувало в епіцентрі бойових дій. Олена з Бахмута — міста-фортеці, за який і сьогодні тривають важкі кровопролитні бої. Вона іноді дивиться новини і не впізнає своє місто — сіре, зранене і майже мертве. Їй навіть здається, що це все відбувається не з її містом. Бо її Бахмут, де вона була такою щасливою, просто не заслуговує на це. Вона згадує, як покидала його тривожно нашорошеним і переляканим. У ті дні виїжджали багато людей, бо в повітрі вже відчувалася якась неминуча приреченість. Досвід інших міст — Маріуполя, Харкова, Ізюма, Чернігова, які російські ракети і бомби стирали з лиця землі разом із людьми, не давав підстав сумніватися: їх у прифронтовому місті ворог теж не жалітиме. Тому рішення виїжджати з міста, в якому на той час ще було відносно спокійно, вона вважає правильним і своєчасним. Тим більше молода жінка відчула, що носить під серцем нове життя.
Олена побралася зі своїм чоловіком усього за два місяці до війни. Для їхньої щойноствореної родини все тільки починалося. Але вони навіть не встигли насолодитися своїм медовим періодом...
"Вранці 24 лютого зателефонувала сусідка і сказала, що почалася широкомасштабна війна, обстрілюють Харків", — згадує Олена.
Глухий відгомін вибухів було чути і в Бахмуті. Вони чули таке тут ще в 2014 році. Сподівалися, що це ненадовго. Бо хіба може тривати довго таке безумство в XXI сторіччі? Але минали дні, тижні, а безумство не припинялося. З міста потягнулися потоки біженців. Лікарі теж виїздили... Олена все частіше задумувалась, як вона зможе тут, у місті, яке швидко порожніло, виносити і народити дитину? Тож родина ухвалила єдине правильне рішення — не ризикувати, а їхати туди, де безпечно. В квітні Олена, її чоловік, свекруха та чоловікова сестра поїхали з міста.
Їх прихистив Львів. Спочатку чотири місяці жили у одній із місцевих шкіл, а коли заклад почали готувати до навчального року, довелося шукати інший прихисток.
Раніше Олена не раз приїздила по гуманітарну допомогу в осередок "Карітас-Спес". Тут і познайомилася з отцем Григорієм. Він запрошував вагітну жінку до їхнього шелтера, де для біженців створено хороші умови. Навіть дав номер телефону. Подзвонила. І ось уже декілька місяців Олена та її родина живуть у шелтері. Тут з'явився на світ і її первісток Рінат. "Хрестити будемо з ім'ям Григорій. Так, на честь отця Григорія. Адже багато чим завдячуємо йому", — каже молода мама.
Вона намагається не думати про майбутнє, адже всі її переживання зараз сконцентровані довкола маленького синочка. А думки про майбутнє завдають болю. Вона майже упевнена, що її родині нема куди повертатися. Місто зруйноване на 80 відсотків і це точно не той простір, де треба рости маленькому хлопчику.
"У нас немає зв'язку з містом, і це дуже тривожно, — каже Оленина свекруха. — Адже там залишився мій чоловік-інвалід, а також старенькі свекруха і свекор. Що з ними — досі не знаємо. Але ми обов'язково будемо повертатися в Бахмут після нашої перемоги. Бо там наш дім".
