«Мрію створити колекцію ляльок у вишиванках і дитячу книгу про Україну»
Учасниця проєкту «Родина Родині» пані Любов із Луганщини створює розвивальні тактильні книжки для дітей, шиє текстильні іграшки, виготовляє віночки та авторські ляльки. Колись творчість була її хобі, а сьогодні стала способом відновитися після пережитого та будувати нове життя.
«Ми просто звикли жити під обстрілами»
До повномасштабного російського вторгнення родина жила у Попасній на Луганщині. Після закінчення технікуму пані Любов понад 25 років працювала на залізниці. Останнім часом – інженером з охорони праці. Чоловік також був залізничником, діти ходили до дитсадка, навчалися у школі, родина мала власний будинок і будувала плани на майбутнє.
Та спокійне життя закінчилося ще у 2014 році…
Лінія фронту розділила родину: батьки й сестра пані Любові залишилися у Первомайську, а сама вона з чоловіком і дітьми була змушена виїхати до Сватового.
«Меншому сину тоді було лише сім місяців. Під час обстрілів я спускалася з ним у погріб просто у візочку. Старшому було одинадцять, – через стрес у нього різко піднявся ацетон, довелося викликати швидку. А в мене від переживань зникло молоко – мусила годувати дитину сумішшю», – пригадує вона.
У 2015 році сім'я повернулася до Попасної. Здавалося, життя поступово налагоджується. Та спокою не було.
«Ніколи не забуду жахливий обстріл у 2017 році, коли ми на роботі лежали під столами, – зітхає жінка. – Потім вискочили на вулицю і не знали, куди бігти. У всіх діти. Дитсадок – в одному кінці міста, школа – в іншому. Куди податися в першу чергу? Ми просто звикли жити між обстрілами…»
Евакуація в невідомість
У лютому 2022 року війна знову увірвалася у життя родини.
«Будинки поруч уже горіли. Обстріли посилювалися. Було дуже страшно, – розповідає жінка. – Я попросила старшого сина занести ковдру у погріб, щоб дітям було тепліше пересиджувати там цей жах, а ми з чоловіком почали швидко збиратися. Раптом – приліт. Чоловік накрив собою молодшого сина. Ми спустилися вниз, а сусідній будинок уже палав…»
До 15 березня родина залишалася у Попасній, а потім евакуювалася.
«Чоловік нас посадив на потяг, а сам залишився в місті. Згодом зміг деякі речі з дому забрати і вивезти на авто. У потязі мене запитали: "Куди їдете?" Відповіла: "А куди їде потяг?" – "До Ужгорода". – "Значить, їду до Ужгорода"».
Спочатку опинилися у Берегові, а згодом Укрзалізниця направила родину до Чернівців. Тут їм надали дві кімнати у гуртожитку залізничного ліцею, а пані Любов продовжила трудитися на Укрзалізниці. Чоловіка, як залізничника, направили працювати до Харкова.
Дім, що лишився лише в серці й на фото…
У Чернівцях відносно спокійне життя, каже пані Любов, і люди тут доброзичливі. Саме підтримка людей допомогла родині адаптуватися до нового життя. Мама пані Любові, яка також вибралася з району бойових дій і мешкає в цьому ж гуртожитку, шукає нині втіху в праці на землі. «Спершу біля гуртожитку квітів насіяла, створила для всіх красу. А потім працівники бібліотеки, до якої мама любить ходити по книжки, дізналися про її захоплення і запропонували своїй відданій читачці дачну ділянку. Тепер вона там цибульку, моркву вирощує, привозить до міста – має тут уже постійних покупців, приятелів. Діти теж подружилися з однолітками, але за друзями з минулого життя сильно сумують. Дмитрик, найкращий друг меншого сина, у Дніпрі. Миколка мій з ним постійно на зв’язку. Всі ми сумуємо за рідним містом, але розуміємо, що додому вже не повернемось: Попасна повністю знищена. Нашого дому немає… Сусід ще у квітні 2022 зміг пробратися і скинув фото, що лишилося від нашого дому. Майже нічого. Лише пічка – як у фільмах про Другу світову… Миколка найбільш болісно переживає втрату дому. Лишив там усі свої улюблені іграшки. Ми ж виїжджали з рюкзаками – хіба ж умістиш у них багато речей? Дозволила сину взяти лише три іграшки. Коли дізнався, що дім згорів, гірко плакав… У нас чудова школа була – новий стадіон, театральна студія, діти навіть їздили виступати з виставами до Франції. Все знищено. Боляче згадувати. Скільки лиха нам усім завдала війна…»
Творчість, яка лікує
Ще до війни пані Любов захоплювалася рукоділлям. «Завжди любила майструвати цікаві речі своїми руками, – розповідає. – Творчість і раніше була моєю віддушиною, а зараз допомагає відволіктися від реальності».
Спочатку жінка виготовляла віночки, згодом почала шити розвивальні книжки для дітей. Перший грант на розвиток своєї справи отримала ще у Сватовому – тоді придбала професійну швейну машинку. Машинка залишилися вдома…
«Я навіть казала чоловікові: краще б ти машинку мою вивіз, а не шубу», – зітхає.
Зараз майстриня створює сучасні розвивальні книжки зі змінними елементами – вони практичні, довговічні та безпечні для дітей. Разом із молодшим сином виготовляють іграшки для благодійних шкільних ярмарків на підтримку ЗСУ. «І на роботі з колегами також організовуємо різні доброчинні заходи, щоб підтримати наших хлопчиків, наших захисників…»
Проєкт «Родина Родині» допоміг пані Любові почуватися впевненіше у власній справі. На отримані грантові кошти жінка придбала кольоровий принтер, ламінатор, витратні матеріали та праску. Тепер мріє освоїти створення власних шаблонів, зареєструвати ФОП і продавати свої вироби через інтернет.
Та найбільше бажання пані Любові – щоб закінчилася війна. «Хочу, щоб люди перестали гинути. Щоб діти росли в мирі, щоб кожна людина могла спати спокійно, будувати плани на майбутнє і радіти кожному дню».
А ще наша співрозмовниця має велику творчу мрію: створити колекцію авторських ляльок у традиційних вишиванках, які представлятимуть кожен регіон України. А також – дитячу краєзнавчу книгу у форматі гри-подорожі, яка допоможе дітям знайомитися з історією, традиціями та культурою кожного куточка України.
«Хочу, щоб діти вивчали свій рідний край із любов'ю», – посміхається пані Любов.
Проєкт «Родина Родині», який РМ «Карітас-Спес Україна» реалізовує за фінансової підтримки Caritas Polska на території Харківсько-Запорізької Дієцезії та Львівської Архідієцезії, надає допомогу українцям, які опинилися в складних життєвих обставинах унаслідок війни. Проєкт має напрямок кеш-підтримки та грантової допомоги на розвиток власної справи.
Ми щиро вдячні нашим партнерам із Caritas Polska за підтримку цього важливого проєкту, за відданість добрій справі, відкритість і небайдужість!
