Пожертвувати
ua en

«Родина – це наша радість і віра в те, що Україна обов’язково переможе»

«Родина – це наша  радість і віра в те, що Україна обов’язково переможе»

Війна увірвалася в їхнє життя 24 лютого 2022 року вибухами у П’ятихатках – північному передмісті Харкова. Спершу думали, що грім. А виявилося – набагато страшніше… Родина Сергія й Оксани Петрових мешкала на 10 поверсі багатоквартирного будинку в центрі Харкова з двома дітьми – восьмирічною Марією і п’ятирічним Григорієм. Два місяці поспіль від щоденних обстрілів рятувалися в підвалі будинку або в тамбурі квартири. На третьому місяці війни дізналися, що Оксана вагітна. Під час УЗ-обстеження лікар ошелешив несподіваною звісткою: чекають двійню. Подвійна радість і хвилювання, збільшене в стократ. Як бути далі? Перебиратися до іншого міста, виїжджати з країни? Вирішили залишитися. Орендували квартиру в безпечнішому районі Харкова – переселилися туди. «Доводилося чути різні історії тих, хто залишив дім, тікаючи від війни, – пояснює своє рішення пан Сергій. – Хтось мав кошти – зміг влаштуватися краще і почувався впевненіше, хтось не витримував реалій чужини і повертався… Ми залишилися, хоча усвідомлювали всі ризики наших обставин».

Перший час продовольча ситуація в місті була майже катастрофічною. У магазинах – лише маргарин, соняшникове насіння і дрібка інших протермінованих продуктів. Аби купити буханець хліба, чергу займали від 6-ї ранку, й іноді доводилося простоювати в ній по шість годин. Все це – під постійними ворожими обстрілами.

Вагітність перебігала важко: стреси, брак потрібних ліків, повноцінного сну і збалансованого харчування. Перманентна  загроза викидня. Народжувати довелося в підвальному приміщенні пологового будинку, адже ракети на Харків прилітали і вдень, і вночі. Дякувати Богу, діти з’явилися на світ здоровими. Сьогодні Тимофію і Микиті –  сім місяців.  

«Тішать нас щохвилини. Минулої ночі зубки почали прорізатися – гризуть завзято іграшкові брязкальця, – посміхається щасливий тато. - Це неймовірна радість – повертатися з роботи додому і знати, що на тебе там чекають, відчувати тепло і підтримку рідних людей».

За фахом він – будівельник. Мав власну фірму, та епідемія коронавірусу, а потім війна  перевернула реальність із ніг на голову. Постійної роботи тепер не має, лише приробітки. Дружина – перукарка, теж має несталий робочий графік. Господарські турботи й догляд за дітьми ділять між собою. Марійка – школярка, навчається онлайн. Займається вокалом, танцями, виробляє оригінальні прикраси з бісеру. Григорій найбільше полюбляє машинки і спорт. Обоє займаються танцями. Допомагають батькам бавити братиків. Оселя родини Петрових бринить дитячими голосами і сміхом майже цілодобово. 

Так, коштів хронічно не вистачає: родина велика, навіть на базові потреби витрати постійно зростають. Заощаджують, як можуть. Одяг і взуття купують найдешевше. Дуже підтримують волонтери. Потрібне вбрання для немовлят, дитячий візочок для двійні? Знайдуть, допоможуть! Коли отримали першу допомогу від «Карітас-Спес Україна», були щиро зворушені і вдячні. Продуктові набори, дитяче харчування, підгузки для немовлят – дуже відчутна підтримка для них, кажуть Сергій і Оксана.

Недавно родина Петрових долучилася до польсько-українського проєкту «Родина Родині», в  межах якого отримує щомісячну грошову допомогу. Цей проєкт, скерований на підтримку українських родин, які потерпають через війну і перебувають в особливо скрутному матеріальному становищі,  діє в Україні від жовтня минулого року. На Харківщині – від лютого 2023-го, й охоплює турботою багатодітні родини у складній матеріальній ситуації. Завдяки отриманим коштам родина Петрових змогла орендувати більшу квартиру (до цього мешкали в однокімнатній), оплачують комунальні платежі. Заробити на власне житло – їхня найбільша потреба. І заповітна мрія. «Будемо старатися втілити її», – додає голова родини.

У пана Сергія – унікальне хобі. Він майстер із розпису ікон. На свою діяльність отримав благословення від святих отців. Його витвори прикрашають кілька храмів Харкова й області. Одна ікона «домандрувала» аж до Італії. Працює чоловік не на замовлення – за покликом душі й натхнення. Може кілька місяців не брати пензлі до рук, а потім з’являється наснага одразу аж на кілька образів. Нині розписує три ікони.

Та найбільше натхнення – його родина. Вона надає життю справжнього сенсу. «Родина – це  моя віра в те, що Україна обов’язково переможе у цій несправедливій війні, подолає тотальне зло. Ми нікуди не поїдемо з рідного міста, не залишимо своєї країни. Тішуся, що до Харкова повертається дедалі більше наших знайомих, які виїхали за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Недавно проїжджав повз центральний парк міста – багато сімей із малечею… Діти народжуються. І що цікаво – останнім часом більшає випадків, коли  з’являються на світ двійнята. Недавно двійко хлопчиків народилися на Салтівці. Життя триває. Я мрію, що мої діти житимуть на своїй, мирній землі і будуть тут щасливими», – додає наостанок пан Сергій.

У його голосі звучить любов.

15 травня 2023
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения