«Шестеро в квартирі, не рахуючи собаки». Родина з Цупівки на Харківщині дивом уникнула окупації та відновлює будинок, мріючи повернутися додому
Катерина з чоловіком Олександром та трьома дітьми мешкали в селі Цупівка Харківської області. Звідти до кордону з Росією всього 10 км. За два дні до повномасштабного вторгнення вони приїхали до Харкова привітати зі святом маму Катерини. Ніхто й гадки не мав, що повертатися вже буде нікуди.
«Ми з дітьми дуже чекали на 22 лютого, це день народження моєї мами. Торт, солодощі, привітання. Хто ж знав, що ми втратимо дім, а мій батько тимчасово опиниться в окупації», — згадує Катерина.
Після першого обстрілу, розповідає жінка, тато ще виходив на зв‘язок, під час другого пощастило — був в іншій частині села. Згодом наважився виходити з окупації пішки: «Потрапив під вогонь та все ж зміг вирватися. Сильно виснажений, але головне, що живий».
Коли Цупівку деокупували, батько Катерини повернувся відновлювати їхній будинок. Кілька обстрілів зачепили двір та город, вибили вікна та значно пошкодили дах. «Світла у нас і досі немає, тільки газ. Тато, певно, скоро приїде до нас, бо там холодно», — каже Катерина.
На початку вторгнення сім’я п’ять місяців була в Польщі, де їх прихистили місцеві. Але довго так жити важко, зізнається Катерина. Тож у серпні 2022-го, коли в Харкові стало трохи безпечніше, вони повернулися. Олександр влаштувався водієм. Родині доводиться винаймати квартиру, та вони сподіваються колись знову оселитися у власному будинку.
«Цю зиму ми однозначно у Харкові, а що далі — подивимося, — каже Катерина. — Хочу вийти на роботу весною. Сподіваюся, що дитсадки почнуть працювати і я зможу там залишати дітей. На одну зарплату чоловіка та переселенські виплати важко прожити. Коли мій тато повернеться на зиму, буде тісно: шестеро в одній квартирі плюс собака».
Нині найбільша увага – дітям. Батьки всіляко дбають про їхній всебічний розвиток. Дмитро, Маша та Микита відвідують різні гуртки — це і малювання, і вивчення мов, і ІТ-школа.
«Ми все вкладаємо в майбутнє дітей та їхнє здоров’я. На отримані від проєкту «Родина Родині» кошти ми придбали два письмових столи дітям, комп’ютер. Також зробили Дімі операцію на очах», — розповідає Катерина.
Поки ми спілкувалися, діти складали на підлозі «Лего». По центру конструкції — іграшковий автомат. Катерина все ж хоче вірити, що війна не дуже вплине на них. Тим паче у молодшого сина серцева вада від народження, і його особливо оберігають: «Ми намагаємося бути спокійними, тож вони також спокійні. Коли постріли чи тривога — не показуємо, що щось відбувається. Нам треба жити далі».
Катерина розповідає, що побувала з дітьми в майже безлюдній Цупівці: до окупації тут мешкало близько тисячі осіб, а на момент звільнення залишилося не більше десяти. Попри все родина намагається зберігати позитивний настрій: «Діти згадують, що вони тут спали, вчилися та гуляли. Але спокійно сприймають те, що маємо зараз».
За долю онуків через постійні обстріли дуже хвилюється їхня бабуся. Та все ж приймає спільний вибір залишатися в Харкові — місті, що вже стало для них другим домом.
Українсько-польський проєкт «Родина Родині» триває від жовтня минулого року на території Київсько-Житомирської Дієцезії, а від лютого цього року – також і в Харківсько-Запорізькій Дієцезії. «Карітас-Спес Україна» реалізує його у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska. Проєкт спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті та постраждали від наслідків війни в Україні.
