«Служіння нон-стоп», або розповідь про співробітників осередку «Карітас-Спес Яблуниця»
Існують закони державні й закони духовні. І один із таких духовних законів — служіння людини в цьому світі. Лише віддаючи себе іншим, людина безсумнівно збагачується сама: любов’ю, добротою й силами. Так виконується задум Бога про людину-творця — особистість, душевні й духовні сили якої направлені на творення, на розвиток життя. І для кожного це «творення» своє.
Кожного з нас Бог ставить саме на тому місці, де нам потрібно виконувати своє служіння. І я вдячна, що у мене була чудова можливість поспілкуватися зі співробітниками осередку «Карітас-Спес Яблуниця», щоб розпитати про їхню працю. Як же їм вдається створити таку чудову атмосферу доброзичливості, спокою, розради, які панують в цьому прекрасному карпатському куточку?
Панаско Іван Юрійович, директор осередку «Карітас-Спес Яблуниця»
Моє служіння в «Карітас-Спес Яблуниця» розпочалося зі знайомства з отцем Петром Жарковським. Через три роки після знайомства він запропонував мені стати директором Центру.
Для мене це була нова сфера діяльності в новому регіоні. Адже раніше я працював у центральній Україні, де інший менталітет, ніж у людей, з якими ми почали разом розвивати осередок. Важливою особливістю моєї нової діяльності стало те, що це була не «світська» робота, а поєднання практичної зайнятості, благодійництва та служіння Христу.
В «Карітас-Спес Яблуниця» служіння людям триває 24 години на добу. В який би час доби люди не приїхали, вони завжди можуть сподіватися на привітну зустріч, смачну їжу та поселення. Ми стараємося виконувати по відношенню до своїх ближніх заповідь любові. Навіть якщо я дуже втомлююсь, Бог дає сили на все, що потрібно зробити.
Ми працюємо і крок за кроком прямуємо до досягнення цілей, які стоять перед нами. Це, в першу чергу, зменшення енергозатрат, розвиток системи внутрішнього й зовнішнього фандрайзингу, збільшення штату співробітників від 26 осіб, що працюють на даний час, до 100. Також прагнемо збільшити кількість дітей, які безкоштовно приїжджають відпочивати в Яблуницю. Ми плануємо вивести наш осередок у топ-10 дитячих оздоровчих таборів України.
На території нашого осередку є костел, правиться Божественна Літургія. Коли ми служимо людям, кожен своєю працею, з нами Христос. Ми намагаємося виконувати свої обов’язки, керуючись совістю, а Господь Сам усе скеровує.
Сестра Каміла Кармалюк
Наш осередок створено в 1990-му році як заклад для реабілітації дітей, що постраждали від наслідків Чорнобильської аварії. Пізніше пансіонат відкрив свої двері для всіх, кому був потрібен відпочинок, фізична й моральна реабілітація. Але традиція приймати дитячі табори лишається. У дитячому таборі відпочиває приблизно 2000 дітей щоліта. Наразі, коли в Україні триває війна, осередок став прихистком для вимушених переселенців.
У самій назві осередку «Карітас-Спес Яблуниця» закладена наша місія, заради якої ми всі разом працюємо як єдине ціле. У перекладі з латини ця назва звучить як «милосердна любов та надія». І саме милосердя, моральне, матеріальне, духовне й фізичне, ми намагаємося дати людям, які сюди приїжджають. Ми прагнемо, щоб, коли людина вже буде готова їхати звідси, вона лишала Центр обнадіяною, духовно й фізично підкріпленою. Стараємося створювати всі умови для лікування людських душ.
Наше служіння для людей має декілька важливих складових. По-перше, духовне служіння. На території осередку є костел і каплиця. Отець і сестри що служать в осередку моляться за всіх людей, які до нас коли-небудь приїжджали, живуть у цей час та будуть приїжджати. І я впевнена, що той затишок, спокій і радість, яку люди відчувають тут, створює саме молитва. Божа благодать покриває наш осередок. Ми проповідуємо людям Христа, але не нав’язуємо свої переконання. Тому що ми щиро хочемо, щоб люди почували себе у нас комфортно і вільно, з гідністю. А для цього людина повинна без перешкод робити власний вибір.
Сестри та всі працівники Центру стараються виконувати заповіді любові до Бога і ближнього. Нам важливо, щоб у результатах нашого служіння ми донесли до інших силу Божої Благодаті й любові. Ми прагнемо завдяки молитві та добрим справам стяжати Духа Святого і потім цією благодаттю, даром Божим, огортати інших людей. По-друге, кожна сестра виконує в Центрі своє «матеріальне» служіння. Сестра Олексія – пере та прасує одяг для людей, доглядає за чистотою й порядком в костелі та каплиці. Сестра Людмила – сортує гуманітарну допомогу, щоб людям легше було знайти для себе все необхідне, а також проводить заняття з катехізису для наших найменших мешканців-дошкільнят. Різноманітні майстер-класи для діток проводить сестра Юстина, практикуючий психолог. Діти й дорослі можуть звертатися до неї за психологічною допомогою. Сестра Неля прикрашає співом та музичним супроводом Літургію.
Моє основне завдання — робота з персоналом, найбільше з нашими працівниками, які працюють на кухні. І я вважаю, що дуже важливо, щоб усі ми почувалися однією командою у своєму служінні. Тому, якщо ми молимося, то всі разом, святкуємо дні народження – усі разом, відпочиваємо також разом. Люди з нашої команди бачать, що ми повністю відкриті до них, між нами є довіра і взаєморозуміння. І ми з таким же відкритим серцем ставимося до людей, які до нас приїжджають.
Також я проводжу зустрічі, де ми розглядаємо основні й найважливіші питання катехізису з дорослими мешканцями осередку. Організовую масові заходи, як-то танці, поїздки тощо.
І завжди готова зустрічати будь-які виклики, які Бог ставить переді мною під час служіння в нашому Центрі. Завжди надіюся на допомогу Бога в усіх справах. Моє служіння — відкрите на Бога і людей серце, що виражається в молитві та у справах.
Вірю, що всі наші добрі мрії збуваються. Моя душа прагне бути у вічності з Богом. Ще одна з найзаповітніших моїх мрій — поїхати в Мексику, доторкнутися до святині в Санктуарії Матері Божої Гваделупської. А що стосується безпосередньо моєї діяльності в осередку, я мрію, щоб наш Центр залишався колискою для людей, які прагнуть душевного миру. Щоб наш Центр був оазисом для зцілення й відновлення людей, які цього потребують.
У всі часи, скільки стоїть світ, однією зі справ милосердя було нагодувати того, хто цього потребує. Сам Господь наш Ісус Христос змилостивився над тисячами людей, які приходили до нього послухати Слова Божого і зцілитися, перетворив кілька хлібів і риб на велику кількість їжі й нагодував зголоднілих людей. Ми знаємо, що ті пожертви, які люди приносили Ісусу, наш Господь і Апостоли витрачали також, щоб годувати убогих. І в нашому осередку «Карітас-Спес Яблуниця» є чудові люди, які піклуються, щоб усі мешканці осередку були нагодовані, а страви були смачними й корисними.
Пані Мирослава, шеф кухні
Я працюю в нашому Центрі вже майже 4 роки. Весь колектив нашої кухні можна назвати родиною. Ми дуже зблизилися за цей час, що працюємо разом. Наш осередок приймає дуже різних людей: матусь, діток, інвалідів, усіх, хто потребує реабілітації духовної та фізичної, або просто відпочинку. Моя робота завжди є служінням, але в даний період, коли йде війна і ми приймаємо людей, що залишили свої домівки, я це відчуваю найсильніше. Ми намагаємося не тільки готувати, але й розраджувати людей, якщо бачимо, що це необхідно. Стараємося, щоб люди відчували, що про них турбуються. Адже негатив виснажує людину, а турбота й піклування розраджує. Коли людині морально спокійно, вона швидко відновлюється. Коли гості відчувають добре ставлення, змінюються, стають м’якішими й добрішими. Ми звикаємо до людей і вчимося розуміти, хто чого потребує.
Коли наші гості посміхаються й дякують, це нас розраджує, особливо коли втомилися. Адже у нас перебуває від 200 до 300 мешканців. І, наприклад, щоб встигнути приготувати смачні налисники на таку велику кількість людей, наші співробітники не присідаючи працюють цілий день, перекушують похапцем. Я все життя працюю у цій сфері — готую для людей. І дуже стараюся куховарити так, щоб їжа подобалася людям, була смачною й корисною.
Діти — наше юне сьогодення і наше майбутнє. Дозвіллям дітей в осередку «Карітас-Спес Яблуниця» займаються талановиті аніматори. Вони творчі, натхненні й дуже люблять дітей.
Іванна, аніматор
Діти дуже важливі для мене. Коли я проводжу з ними час чи різноманітні заняття, граюся, я відчуваю, що займаюся справою свого життя. Вони мене обіймають, кажуть різні ласкаві слова, а я їх люблю та хочу дарувати їм свою любов.
Я стараюся навчати дітей доброті, повазі, лояльності один до одного, любові. Стараюся, щоб вони прислухалися до мене й один до одного. Я думаю, що шлях служіння в моєму житті – це саме педагогічна робота з дітками, давати їм свою підтримку та любов. І це взаємна радість, яку ми даруємо один одному.
Написала мешканка Центру Олена Биченок
