Стати батьками для власних правнуків: така доля судилася родині Прищеп із Харківської області
Наталії та Володимиру по 63 роки, разом ще зі школи, у щасливому шлюбі виховали чотирьох дітей. Після виходу на пенсію здійснили свою давню мрію: працювати на землі, мати власний будиночок. Оселилися у Крутоярівці на Харківщині, почали налагоджувати побут, але їм, як і мільйонам українців, усі плани та мрії перекреслила війна.
Вже 24 лютого 2022 року старший син Наталії та Володимира пішов добровольцем до армії. «Він мені сказав: мамо, я йду служити. З того часу наше спокійне життя закінчилося», - каже Наталія.
Ми розмовляємо з подружжям у їх невеликому, десь на півсотні квадратних метрів, будиночку. Зараз тут відносно тихо і спокійно, але жінка хвилюється, заново згадуючи страшні події початку війни. Як вивозили дружину сина та його двох дітей з Харкова, як Володимир збирався рити землянку на городі під сховище, ночував у коридорі, аби у разі необхідності захистити родину. «Діти боялися, звісно, та радує що вони не бачили того, що у Харкові відбувалося», – каже Наталія. Володимир додає: «Ніколи міста таким порожнім не бачив. Діти з мамою сиділи у підвалі багатоповерхівки, гріючись об радіатори».
Війна поступово забирала все більше у родини: у будинок сина влучила ракета, згодом мобілізували другого сина та зятя. «Тяжко, та очікуємо, щоб сини повернулися, бо це найважливіше», - каже, зітхаючи, Наталія. Свою мету чоловік та жінка бачать у тому, щоб захистити правнуків, для яких вони стала батьками. Шість років тому після смерті онука Володимир та Наталія оформили опікунство над його малими дітьми: дев’ятирічним Валерою, восьмирічним Жорою та Михайликом семи років. Наталія, яка все життя працювала у дитячому садочку, зараз гірко посміхається: «Певно, доля така у мене – виховувати й на старості дітей. Зараз кожен день наче на роботі». Через війну, звісно, переживають за їхню долю: «Ми й зараз боїмося відпускати їх кудись. Хоч у селі й дві вулиці тільки, та і жителів не багато, до тисячі, а страшно за дітей все одно. Рідніших за них у мене немає. Це подарунок бабі та дідові на старість вийшов», – каже жінка.
Родина живе на пенсію та соціальні виплати на дітей. Живуть із власного городу на 40 соток.
«Тут у нас і цибуля, і малина і полуниця. І навіть 32 сорти винограду. Все для себе вирощуємо, для дітей», - посміхається Наталія. Каже, що великою допомогою стало те, що їхню сім’ю відібрали до участі у проєкті «Родина родині». На отримані кошти подружжя придбало насос для води та одяг дітям на літо. «Вони так швидко ростуть, що речі постійно необхідні. Продукти також купили. Дітей побалувати хочеться, а це не завжди вдається», - додає Наталія.
Володимир каже, що підрахував: йому з дружиною треба ще мінімум 10 років прожити, щоб підняти дітей на ноги. «Вони у нас активні, школу люблять, в м’яча ганяють, з котами та собаками постійно граються. Та спілкування їм не вистачає. У нашому селі тільки онлайн викладання, а вони хочуть у справжню школу. Сумують за нею», - додає Наталія.
Жінка бере до рук малюнки правнука.
«Валера у нас художником мріє бути, малює постійно, - розповідає з теплою посмішкою. - Про професію кухаря також думає, правда. Михайлик піде до першого класу цьогоріч. Жора захоплюється теквондо. Їздить на змагання постійно, отримує медалі».
Прощаємося з подружжям надворі. Наталія дивиться на альтанку, пригадує: “Ми завжди накривали великий стіл у ній. Кожного разу це було, як велике весілля. Та востаннє ми так збиралися у 2021 році. От як наші переможуть, то всі будемо гуляти, як і раніше, всією родиною разом!»
Родина Прищеп отримує щомісячну фінансову підтримку у рамках українсько-польського проєкту «Родина Родині», який триває від жовтня минулого року. Цей проєкт «Карітас-Спес Україна» реалізує у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska, він спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті та постраждали від наслідків війни в Україні.
