Пожертвувати
ua en

«Страшно було будити дітей і казати, що маємо збиратися в підвал». Родині з Куп’янська довелося виїжджати з окупації через Росію та Європу

«Страшно було будити дітей і казати, що маємо збиратися в підвал». Родині з Куп’янська довелося виїжджати з окупації через Росію та Європу

Подружжя Тетяни та Олександра до початку повномасштабного російського вторгнення мешкало в селищі міського типу Куп’янськ-Вузловий. Це найбільший залізничний вузол Харківщини, всього за 55 км від державного кордону.

«Чоловік працював інспектором зі збереження вагонного парку в Куп'янську, а я — комерційним агентом по залізничній станції», — розповідає Тетяна.

24 лютого 2022 року Олександр збирався звично заступити на зміну та їхати до Вовчанська. Та ранок того дня, каже він, запам‘ятається на все життя.

«Ми мали перевірити залізничні колії та зв’язалися з хлопцями, нашими колегами. І вони в трубку кричали: "Нікуди не їдемо! У нас танки по Ківшарівці їдуть! Війна!» Коли я набрав начальницю станції "Вовчанськ", вона також сказала, що вони вже повністю окуповані. Що росіяни бігають з автоматами», — згадує чоловік.

Тетяна в той час була вдома. Як тільки почула в новинах, що почалося повномасштабне вторгнення, почала збирати дітей. У подружжя їх троє: доньці Анні наразі 18 років, а синам-близнюкам — 13. Сім'я вирішила їхати до матері Тетяни.

«Ми спочатку не розуміли, чи правда все це, чи ні. Здавалося, ніби це якась паралельна реальність. Ніби опинилися в якомусь фільмі. Хоча пам’ятали, що звідусіль розповідали про тривожну валізу. Та всі ж сподівалися, що це тільки розмови. А як розбудити дітей, сказати їм: "Збирайтеся, їдемо до бабусі, тому що в неї є льох і є де ховатися"? Але на той момент ми розуміли, що це буде найбезпечніше для нас місце», — передає емоції того ранку Тетяна.

Її мати Надія, до якої перебралася родина, мешкає в самому Куп’янську. Сюди ж з Ківшарівки Олександр привіз і свою маму. А вже за три дні росіяни захопили й сам Куп’янськ.

«Про окупацію ми дізналися з місцевої групи в Телеграмі. Там почали писати, що танки йдуть вже по Куп'янську. А мер сказав, мовляв, ви не переживайте, вони нічого нікому не зроблять. Тобто, росіяни нас окупують, а ми просто здаємося. Але люди вийшли на вулиці, влаштували мітинг», — розповідає Тетяна.

Її донька Анна на той момент навчалася в 11 класі та мріяла вступити в український ВНЗ. Отримувати російський атестат дівчина відмовилася.

«Я взагалі в школу під окупацією не ходила, це було наше спільне свідоме рішення. Батьки, пам'ятаю, раз пропонували сходити, бо все-таки випускний клас. Але я сказала, що не піду, бо там не те, що я хочу, там не Україна», — ділиться Анна.

Кілька разів, коли ще був зв’язок, їй вдалося потрапити на уроки онлайн до своїх вчителів.

«Тоді заходила на всі уроки, вчила українську мову. У нас була вчителька, яка й до війни намагалася нас привчати до української. Ми спілкувалися в школі російською, але вона завжди, коли це чула, казала: "Спілкуйтеся українською, ми ж в Україні". Ми тоді важливість цього, на жаль, не розуміли», — зізнається дівчина.

У квітні 2022-го в Куп’янську зник зв’язок. Тоді Олександр почав шукати можливість виїхати з окупації. Єдиний шлях був через Росію — так сім‘я залишила місто і в ньому своїх бабусь. А на російському кордоні їм довелося чекати 10 годин, поки пропустили.

«Це був дуже важкий момент. Коли ми перетнули кордон і в'їхали в Росію, дивлюся — всюди вікна світяться. Діти сплять, а в мене сльози течуть. Бо тут люди в себе вдома сплять, а я змушена забрати своїх дітей, зібрати 20 років життя в одну машину. А в ній п’ятеро людей. Тож крім речей, в яких ти є, більше нічого не візьмеш», — каже Тетяна.

До вільної частини України родина добиралася майже тиждень через територію Росії та країни Європи. Спочатку оселилися в Кременчуці на Полтавщині, згодом переїхали до Харкова. Восени 2022-го до них приєдналися мами Тетяни та Олександра. Всім разом їм доводиться жити в орендований трикімнатній квартирі. Але й таку можливість сім’я має лише завдяки допомозі від українсько-польського проєкту «Родина Родині», який  «Карітас-Спес Україна» реалізовує у співпраці з «Карітас Польща». Зізнаються, без цих коштів не знали б, як знайти житло, щоб розмістити всіх.

Проте мрія Анни зрештою здійснилася: вона вступила до Харківського національного економічного університету. Брати-близнюки продовжують навчатися онлайн у Кременчуцькій школі.

Їхня рідна Куп‘янщина частково звільнена від окупації, але досі під постійними російськими обстрілами. Будинки родини та бабусь, наскільки їм відомо, вціліли. Вони вірять, що обов‘язково повернуться додому — вже після Перемоги.

Українсько-польський проєкт «Родина Родині» триває від жовтня минулого року на території Київсько-Житомирської Дієцезії, а від лютого цього року – також і в Харківсько-Запорізькій Дієцезії. «Карітас-Спес Україна» реалізовує його у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska. Проєкт спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті та постраждали від наслідків війни в Україні.

12 грудня 2023
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения