Пожертвувати
ua en

«Вдома майже тихо – лише кілька вибухів на день…»

Багатодітна родина з Першотравневого залишилася вдома попри ракети над головою і чекає на перемогу

Ірина з чоловіком та п‘ятьма дітьми зустріла повномасштабне російське вторгнення в рідному селі Першотравневому Чугуївського району на Харківщині. Розповідає, на початку було дуже страшно через обстріли, і родині постійно доводилося ховатися в льосі біля свого приватного будинку.

«Не очікували, що таке почнеться. Перший час дуже лякалися. Коли були вибухи, всіх дітей зібрали в одну кімнату, не знали, звідки й що може прилетіти. Дуже страшно було й коли ракети пролітали над нами: стоїш на вулиці — а вона прямо над головою», — згадує ті дні Ірина.

Як і до великої війни, жінка наразі працює в місцевій школі прибиральницею. Чоловік Ірини підробляє на будівництві, коли випадає така можливість. Дітям подружжя на сьогодні 17, 15, 13, 11 та 10 років. Серед них троє прийомних, які приєдналися до родини ще до повномасштабного російського вторгнення.

Старша донька Настя вступила до Харківського національного університету міського господарства ім. Бекетова та вчиться на архітектора-містобудівника. Саме вона, зазначає Ірина, найважче пережила початок війни та сильно переживала, проте зараз вже почувається краще.

Молодші діти сім’ї — на онлайн-навчанні. З міркувань безпеки до школи учнів села не пускають. Ірина каже, велике полегшення, що стрес не вплинув на здоров‘я дітей: «Коли перший раз в житті зіштовхнулися з вибухами, дуже страшно було всім. Потім вже звикли, стали менше нервувати, і зараз загалом спокійні».

Будинок родини ворожі обстріли не зачепили. Загалом Першотравневому пощастило, вважає жінка: попри все, руйнувань немає. Хоча наразі вибухів поменшало, тиша тут дуже відносна: може бути чутно по кілька обстрілів на день.

Ірина зізнається, у перші дні була думка евакуюватися, щоб вивезти дітей подалі від небезпеки. Родина розглядала кілька варіантів, куди саме їхати, але зрештою залишилася: «Вирішили, що в селі більш-менш безпечно, і дуже не хотілося полишати дім». Водночас зазначає: якщо б так сталося, що снаряд влучив у будинок чи десь у селі, — рішення було б інше.

Поки ж родина намагається налагодити життя в тих умовах, які має. На допомогу від українсько-польського проєкту «Родина родині» вони придбали дітям двоспальне ліжко, гаджети для онлайн-навчання та канцтовари, купили також теплий одяг та взуття. Ірина каже, ці кошти стали справжнім порятунком, хоча війна й навчила розраховувати на мінімум і тішитися простим речам. Сьогодні навіть тиша — вже радість.

Тож мрія в родини єдина: аби якнайшвидше закінчилися бойові дії і більше ніколи не довелося бачити ракети над головою чи бігти до льоху в очікуванні найгіршого. А діти, додає Ірина, дуже хочуть нарешті навчатися не онлайн, а в школі: скучили за спілкуванням та нормальним шкільним життям. Родина вірить та чекає, що все це повернеться, як тільки Україна переможе.

Українсько-польський проєкт «Родина Родині» триває від жовтня минулого року на території Київсько-Житомирської Дієцезії, а від лютого цього року – також і в Харківсько-Запорізькій Дієцезії. «Карітас-Спес Україна» реалізує його у співпраці та завдяки підтримці Caritas Polska. Проєкт спрямований на підтримку українських родин, які перебувають у матеріальній скруті та постраждали від наслідків війни в Україні.

26 грудня 2023
Пожертвувати
Система Orphus
Переверните устройство для лучшего отображения