Зараз у нас все добре, але подумки ми вдома. Харків'янка Агнія Богун про життя під іспанським небом
«Це був важкий рік, час болю і втрат, розлук і складних рішень. 24 лютого 2022 року, ми, як і вся країна, прокинулися вдосвіта від вибухів. Так почалася війна, — згадує страшну дату, яка в одну мить змінила не тільки їхнє життя, а й життя всієї країни Агнія Богун із Харкова. — Гуло повітря, руйнувалися будинки. Зовсім поряд перетворювалися на обгорілі скелети салтівські багатоповерхівки. Ми зібрали тривожні валізи, ховалися з дитиною в коридорі під виття сирен. Коли вороги підірвали монументальну будівлю Харківської адміністрації, символ влади і стабільності, я зрозуміла, що справи кепські, і прийняла рішення їхати з міста».
Але це було непросто. Транспорт не ходив, таксі також не ризикували їхати. Агнію з донькою зголосились вивезти відчайдухи-волонтери на старенькому бусику. На їхньому рахунку — сотні врятованих життів. Вже пізніше жінка дізналася, що один з цих волонтерів, Антон, загинув улітку від ворожого обстрілу. «Ми з донькою їхали в нікуди, подалі від вибухів, — розповідає Агнія. — Мої літні батьки відмовилися покидати рідне гніздо. Вони й досі залишаються в небезпеці, і це мене дуже засмучує. А тоді, в березні, ми випадково дізналися, що є благодійна організація, яка приймає біженців на Західній Україні. Так ми через 4 доби, добираючись чотирма потягами, дісталися до центру «Карітас-Спес» в мальовничому куточку Карпат».
Жінка згадує, що переступивши поріг центру, вони одразу відчули співчуття і турботу. Співробітники центру гостинно їх прийняли та надали всю необхідну допомогу — притулок, їжу, речі.
«Поступово ми відходили від шоку, перестали лякатися кожного грюкання дверима чи пролітаючого літака, — ділиться наша героїня. — А нові біженці все їхали і їхали: з дітьми, дідусями й бабусями, домашніми улюбленцями. Всім знаходилося місце і добре слово, за що величезна подяка адміністрації Центру, його співробітницям Камілі, Соломії та багатьом іншим, чия щоденна непомітна праця дарувала затишок і повертала розгубленим біженцям надію».
Поступово вони вчилися жити в незвичних умовах: ставити нові цілі та бути корисними. Психологи допомагали відновлювати внутрішній ресурс, спортсмени вчили зміцнювати тіло, священники відкривали шлях до віри. Саме тоді Агнія Богун почала записувати історії жінок, які разом з дітьми теж покинули рідні місця і опинилися поряд. Так народилися її нариси про перший місяць війни, які згодом з’явилися на сайті «Карітас-Спес».
Але війна тривала, прибували все нові переселенці зі своїми історіями, що краяли серце. Агнія з донькою вже оговталися від шоку. Та повертатися в рідне прикордонне місто було зарано і небезпечно: там тривали запеклі бої. Тож вони прийняли пропозицію їхати в Іспанію. Вірили, що перечекають місяць-другий і бійня скінчиться.
За декілька днів, перетнувши всю Європу, вони ступили на іспанську землю.
«Іспанія прийняла 150 тисяч українців, за що величезна подяка уряду цієї країни, — каже наша героїня. — Тут ми жили і в центрі для біженців, і в іспанських родинах. Поступово вивчали нову мову і суспільство. В центрі для біженців ми прожили 5 місяців, і кожного дня відчували доброзичливість і турботу. Поряд з нами жили й поранені, що проходили реабілітацію. Нас годували, лікували, розмістили в зручних номерах, дітям забезпечили навчання і табір відпочинку влітку. Допомогли оформити документи, вивчати мову, надали психологів».
Ще пів року Агнія з донькою жили в двох іспанських родинах. Ці люди приймали їх у своїх домівках цілком безкоштовно, бо дуже хотіли допомогти українкам, мирне життя яких зруйнувала війна. Опинитися раптом у незнайомій країні, де свої усталені правила і традиції, — дуже важко. Тож родини, які щиро прихистили наших харків’янок, допомогли їм адаптуватися, зрозуміти логіку іншого суспільного устрою, прийняти та полюбити їхні традиції.
«Відірвані від своєї сім’ї, власного коріння, завдяки цим людям ми не відчували гіркої самотності на чужині, — каже Агнія. — Бо поряд опинилися нові друзі. Вони дарували нам все багатство древньої іспанської культури: палаци, музеї, парки. Завдяки їм ми дізналися, як тут святкують Великдень і Різдво, як відбуваються процесії на Святий Тиждень та кавалькади Трьох Королів-Магів. Хав’єр і Марі-Хосе, Мерседес та Іньякі стали нашими вірними друзями. Разом ми побували в Сеговії й Толедо, посиділи за родинним столом, де збирається до 30 родичів. Побачили гори, побували в справжньому гірському селі. Це принесло незабутні враження і бажання писати, передати ці враження на папері. Так народжувалися мої невеличкі нариси про цю чудову країну».
В Іспанії харків’янки познайомилися також з представниками української діаспори, які прийняли їх, як рідних. Агнія Богун розповідає, що ці люди тут важко працюють, але знаходять час і сили виходити на мітинги підтримки України, відправляти допомогу воїнам на передову, займатися творчістю.
Діаспора грає важливу об’єднуючу роль, гуртує навколо себе біженців і надає ідейну підтримку. Вони докладають величезних зусиль, щоб наблизити перемогу. У багатьох рідні і друзі на фронті.
Там, в Іспанії, Агнія зустріла подружжя Олександра та Тетяни, науковців, фізиків-ядерників з Харкова. З початку війни вони працюють в Мадриді за контрактом на запрошення іспанського уряду. Вони ніколи не бачилися в рідному місті, а тут стали добрими друзями. В їхній квартирі теж утворився своєрідний центр зустрічей українців. І це чудово, коли є люди, до яких можна звернутися з будь-яким питанням, наголошує Агнія. Разом вони обговорюють події в рідній Україні, ходять в музеї. Вона впевнена, якщо знадобиться, то нові друзі і в ночівлі не відмовлять.
А ще відбулося знайомство з творчим об’єднанням «Наше слово» його керівницею Галиною. Агнія була запрошена на творчі зустрічі цієї спілки, познайомилася з багатьма цікавими людьми. «Згодом ми разом побували на традиційних зустрічах іспанських поетів. Відчули, чим тут живе творча інтелігенція. Нам навіть надали слово. Я дуже хвилювалася, вперше читаючи свій твір іспанською перед такою обізнаною аудиторією. Справжньою нагородою було почути оплески та схвальні відгуки іспанських письменників. Велика радість — зустріти однодумців, людей, які переймаються не тільки повсякденністю, а й духовними інтересами», — вважає наша героїня.
Тут, в Іспанії, у неї виникло багато творчих планів. Вона продовжує малювати і писати художню прозу. Її невеличку повість завдяки чудовій перекладачці пані Альоні було перекладено іспанською, також були написані і перекладені публіцистичні статті для ЗМІ, присвячені Україні. А ще Агнія вивчає маркетинг в українській онлайн-компанії, щоб в майбутньому виробляти і просувати український продукт.
У доньки теж все добре: вона успішно вчиться в школі на рівних з іспанськими підлітками. Найкраще їй дається математика та комп’ютерні технології. На високому рівні — англійська та іспанська мови.
«Я радію, що тут вона знайшла добрих друзів і не почувається білою вороною, — каже Агнія Богун. — Отже, зараз в нас все добре. Але подумки ми все одно вдома. Звідти надходять жахливі звістки про щоденні злочини Росії проти України. Нещодавно ракетами С-300 зруйнований наш університет міського господарства. Світ облетіло фото, де на тлі зруйнованого корпусу стоїть легендарний архітектор Олексій Бекетов, який будував місто, надавав йому краси і неповторності. Трагічний символізм наступу вандалізму на культуру. Сучасні варвари демонструють, що їм чужа і ненависна європейська цивілізація, де панують освіта і право. Вони несуть мракобісся і смерть. Тому в нас нема вибору, мусимо вистояти».
