«Я вірю, що хто є знаряддям руйнівної сили, буде покараний, а небесні сили допоможуть людям доброї волі» - Світлана з м. Одеси
Світлана переїхала з Одеси. В день, коли ми публікуємо цю історію, її донечка Катерина побачила світ.
Ми проживали в приміському районі Одеси, в селищі Лиманське, в приватному будинку. Через те, що ми чекали на другу дитину, а загроза війни була дуже серйозною, особливо після Нового року, ми з чоловіком заздалегідь готувалися до надзвичайних подій. Чоловік вже за місяць до бойових дій зібрав необхідні документи, я – речі для пологового будинку. В машині постійно був повний бак бензину, щоб будь-якої миті зірватися з місця.
О 5-ій годині ранку 24 лютого ми почули три вибухи в районі військової частини, біля Меморіалу Слави. О 6:30 місцевий депутат підтвердив, що почалася війна. Ми оперативно зібралися і вже о 8:30 виїхали з дому. Наш хлопчик Єлисей сприймав таку раптову втечу від небезпеки, як звичайну подорож у Карпати. Він дуже любить подорожувати разом із батьками, а що таке війна поки не розуміє, хоч ми і намагались йому пояснити. Навіщо чужі «дяді» вбивають мирних людей і кидають бомби на будинки і садочки? Напевно, дитяче серце сповнене любові і добра, і має залишатися безневинним, а батьки будуть над ним тримати небо.
Я не маю батьків, рано їх втратила. Тому безпечним місцем вважала чарівний куточок у Карпатах, табір «Карітас-Спес», де ми відпочивали влітку. Ми їхали на захід України близько 17 годин. Спочатку оминули Умань, де горіли військові склади. Клуби диму вкривали небо. Там було дуже небезпечно, тому ми обережно пробиралися в об’їзд, радіусом приблизно 60 кілометрів, малопомітними шляхами. Прямували далі по стражденній країні. Поблизу Кам`янець-Подільського було чутно, як обстрілюють місцеву ГЕС. Її руйнування може спричинити справжню катастрофу.
В поїздці я почувалася дуже тривожно через невизначеність та турботу за дітей. Але намагалася зберігати спокій, щоб не налякати Єлисейчика і не завдати шкоди майбутній дитині. Ми з чоловіком дуже чекали на неї і навіть вже обрали їй ім’я – Катерина. Отже, я намагалася вирівняти дихання, щоб в Катерини було все добре.
Для нас, українців, це війна за визволення. На нашу землю напали і ми зобов’язані її боронити. На нашу рідну Одесу ворожа армія націлила підрозділи і з Криму, і з Придністров’я. Відтяти в України Південь, вихід до морів – заповітна мрія загарбників і вони прагнуть будь-що її здійснити. Тому вони й захоплюють Маріуполь, Миколаїв, щоб підібратися до Одеси й оточити її. В нас біля оперного театру, перлини архітектури, зараз стоять протитанкові «їжаки». Наша армія готова оборонятися.
Війна – трагічна подія, але хочеться з оптимізмом дивитися у майбутнє заради дітей. Я вірю, що в цих муках відбувається становлення нації, очищення влади від тих, хто дбає лише про себе, для кого власна кишеня дорожча за Батьківщину і людські життя. Віра допомагає нам стійко переносити будь-які випробування. Святе Письмо попереджає нас про прихід останніх часів на Землі з війнами і хворобами. Нам залишається бути стійкими і сподіватись на спасіння. Я вірю, що хто що посіяв, те й пожне. Хто є знаряддям руйнівної сили, буде покараний, а небесні сили допоможуть людям доброї волі. А я сподіваюся, що моя донечка з’явиться на світ вчасно і проживе довге й щасливе життя, разом з іншими діточками нашої чудової країни.
Записала Агнія Богун.
Місія «Карітас-Спес Україна» від початку російського вторгнення надала прихисток для понад 20 тисяч осіб. Допомога триває. Допоможіть нам допомагати іншим.
