«Захищав рідну землю від ворога. Тепер живу заради онука… »
Ветеран російсько-української війни – про щоденні радощі, труднощі і нові сенси, та чому Харківський Центр підтримки сім’ї став для харків’ян справжнім осередком родинного тепла.
Пану Євгену – 61 рік. До повномасштабного російського вторгнення проживав у селі на Харківщині, за сім кілометрів од кордону. «У Козачій у мене все було: і дім, і баня, і бесідка своя; ставок викопав, рибу розводив. Виноградник посадив, фруктовий сад ростив, – розповідає чоловік. – Курочок, качок тримав. Любив працювати на землі. А прийшли окупанти – «звільнили» від усього. Будинок розбили, все господарство спаплюжили».
…Коли о четвертій ранку 24 лютого 2022-го почалися сильні вибухи і запалали пожежі на кордоні, пан Євген відпустив наляканого гучними звуками пса, а сам вирушив до військкомату. Бо добре розумів, що відбувається. «Від 2014-го був у теробороні при військкоматі, тренувався, готувався до того, щоб у разі потреби захистити свою землю. І коли настав відповідальний момент – пішов на фронт, не вагаючись. Хоч мав 58 років… Від першого дня війни служив водієм-санітаром, захищав Харків, потім нас скерували на оборону Києва. З війська звільнився, бо мав доглядати дитину», – пригадує співрозмовник.
Спілкуємося в Харкові, у Центрі підтримки сім’ї КСУ. Сюди на заняття чоловік приводить свого онука Євгенка. Хлопчикові три з половиною роки. «На вашу честь назвали?» – запитую. «Так. Живемо з ним удвох, оформив опікунство, бо батьки відмовились…»
Відчувається, тема болісна. Але дуже важлива для нього, хоче поділитися. На момент вибуху війни невістка пана Євгена чекала первістка. «Я – на війні, мій син із дружиною у Харкові… Допоміг їм виїхати до Черкас, де безпечніше, – розповідає пан Євген. – Там у червні народився мій онук. Через місяць мені телефонують із лікарні: дитині застудили нирки, малюк у реанімації, батьки його залишили. Чому? Бо непутьові. Кажу, як є. І мій син, і невістка. Обоє мають згубну залежність. Це велика проблема, на жаль…»
Побоюючись, що залишену батьками дитину віддадуть до дитбудинку, пан Євген знайшов няню, яка погодилася місяць бути поруч із немовлям у лікарні. А потім забрав їх до Харкова, орендував будинок, сам залишався на службі, а за військові виплати оплачував житло і роботу няні-доглядальниці. Почав клопотання про опікунство. Процес непростий і довготривалий, понад пів року суд розглядав справу, відтак питання нарешті вирішилося на користь дідуся.
Нині турбота, піклування про онука займають весь час і думки пана Євгена. Коли говоримо про маленького Женю, обличчя мого співрозмовника розпогоджує тепла усмішка.
«Цікавий хлопчик росте, – каже з гордістю. – Іграшки любить різні, дуже енергійний. Малює, ліпить охоче, вишиває. Гарний хлопчик, розумний. Хотів на танці, на гімнастику його віддати – а там лише з 5 років можна. Треба трішки підрости. Півтори години занять тут, у Центрі, дуже нам допомагають. Виховательки, пані психолог, логопед – усі дуже чуйні. Онук жіночу турботу тут отримує – те, чого йому зараз так бракує… І головне, що діти – у безпечному місці, є укриття. Садочки в Харкові дорогі, від 12 до 15 тис за місяць, не всім це під силу. Я не можу піти працювати, бо постійно з дитиною. Пенсію маю, військові виплати, соціальну допомогу невелику від держави на дитину, але коштів однак бракує. Фрукти, ласощі купую – все, що він хоче… Дитина не винна, що батьків немає поруч. Аліменти не платять, не допомагають, намагався контакт підтримувати, але… Раз у рік подзвонили, з днем народження Женю привітати. І все. Раніше хоч фото сина просили вислати, зараз нічого не просять. І працювати не хочуть. Важко мені самому, звісно. Мав кімнату маленьку в гуртожитку. Потім мені, як ветерану, що втратив власне житло, дали помешкання від держави. Я доклав до того власні кошти і купив квартиру. Мешкаємо тепер там».
На питання, що дає йому сили, пан Євген відповідає не замислюючись: онук. Маленький Женя наповнює кожен день дідуся справжнім сенсом. «Є тепер заради кого жити. Аби тільки війна закінчилась. Щоб наші діти зростали під мирним небом. У спокої і любові».
Харківський Центр підтримки сім’ї започаткований у межах проєкту «Покращення якості та доступу до психологічної допомоги дітям і їхнім родинам у Харківському, Одеському, Житомирському та Кам’янець-Подільському центрах підтримки сім’ї в Україні». РМ «Карітас-Спес Україна» реалізує проєкт у співпраці та завдяки фінансовому сприянню Caritas Polska.
Ми щиро дякуємо нашим партнерам за підтримку цього надзвичайно важливого проєкту.
