«Засумував за бджолами, зробив кілька вуликів…»
Учасники проєкту «Родина Родині» – про те, як захоплення стало справою життя і як грантова підтримка допомогла родині відновити процес на новому місці
«Це вощина – основний будівельний матеріал для бджіл. У ній бджоли будують соти, вирощують своїх малят, тут визріває мед. Так багато різних нюансів треба знати, аби той мед отримати», – кажуть Катерина й Максим, учасники українсько-польського проєкту «Родина Родині». Знайомство починаємо з короткого майстер-класу. Вчимося робити свічки – так, із тієї ж незамінної вощини. Процес захопливий.
Бджільництвом подружжя почало займатися десять років тому у рідному місті Пологи Запорізької області. Народилося все як хобі, яке швидко стало улюбленою справою: ґрунтовно вивчали процес бджільництва, планували освоїти нові бджолині продукти. Та повномасштабна війна кардинально змінила життя…
…Окупанти зайшли в їхнє місто віроломно – невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. «Раптом з’явилося багато ворожої техніки на вулицях, – пригадує Катерина. – Зв’язку не було. Пізніше дізналися, що в нашої бабусі, яка живе на околиці, окупанти вибили вікна. Що вони там шукали? Бабуся чотири дні сиділа потім у холодній хаті… Подзвонити не було як, тато на велосипеді їздив від родичів до родичів, дізнавався новини. Одного разу потрапив під обстріл окупантів: стріляли прицільно, з танків. Врятувався дивом, скотившись у рів біля річки. Бувало, люди просто йшли містом, щоб набрати води – окупанти стріляли їм услід … Ми з дитиною намагалися лягати спати, щойно стемніє, аби нічого не чути і не бачити… Зв'язок ловили в одному місці, на підвищенні, біля водокачки. Туди сходилися всі, ділилися новинами: куди прилетіло, чиїх родичів «забрали на підвал». Там ми змогли зв’язатися з ріднею з Чернівців. «Катю, що у вас коїться? Швидко їдьте до нас», – сказав дядя. Але виїхати насправді було дуже складно…»
Безкінечні ворожі блокпости, принизливі перевірки. Навіть містом пересуватися вільно змоги не було. Катерина пригадує, як колону маріупольців, що мали на машинах надписи «діти», окупанти три доби поспіль завертали, не дозволяючи проїзд. Жінка досі болісно згадує той пережитий досвід: як їхали і не знали, чи прорвуться. «Можливо, нам пощастило, що з нами була дитина. Ми нічого не мали, крім найнеобхіднішого. Коли опинились на підконтрольній Україні території, усі плакали від щастя».
Сьогодні вони мешкають у хаті родичів, в якій поселилися відразу після приїзду до міста. Дім три роки стояв порожнім, побут у ньому поволі облаштували, до нових реалій звикали непросто. Довго вірили, що зможуть повернутися додому. Але рідне місто далі в окупації… Тут, у Чернівцях, вони мають своє коло спілкування, мають роботу. Катерина працює педагогом, Максим – таксистом. Син пішов до школи, цього року вже закінчує четвертий клас. Мрія про власне житло залишається для родини на чільному місці. А бджоли…
«Все залишилося вдома – і вулики, і медогонка, – розповідає Максим. – Засумував я за бджолами, купив чотири дерев’яні вулики, які вже були у використанні. А потім з полістиролу зробив ще кілька. Сьогодні маємо десять. Але бджільництво – це не тільки вулики. Багато чого потрібно… Оголошення про можливість отримати грант на розвиток власної справи трапилося нам як ніколи вчасно. Написали заявку, чекали, сподівалися. Коли отримали схвальну відповідь – дуже зраділи. Якраз навесні, коли все починається…»
За грантові кошти Катерина й Максим придбали нові рамки для вуликів, сонячний віскотоп, медогонку, дегідратор для виробництва пилку. «Ми дуже вдячні за таку підтримку, адже власними зусиллями зробити це було б складно, – усміхається Катерина. – Про те, щоб виробляти пилок, я мріяла давно. Люблю цей продукт, він надзвичайно корисний. Звістка, що нашу заявку відібрали і ми отримаємо грант, – одна з найрадісніших подій останнього часу. Адже, по суті, ми втратили все… Чи повернемося взагалі колись до рідного міста, – невідомо. Тому те, що є люди, які підтримують українців у цей складний час, яким не байдуже чуже горе, – надихає і дає нам надію. Перекажіть будь ласка, що наші двері гостинно відчинені для польських родин. Після завершення війни запрошуємо їх до нас на мед!»
Проєкт «Родина Родині», який РМ «Карітас-Спес Україна» реалізовує за фінансової підтримки Caritas Polska на території Харківсько-Запорізької Дієцезії та Львівської Архідієцезії, надає допомогу українцям, які опинилися в складних життєвих обставинах унаслідок війни. Проєкт має напрямок кеш-підтримки та грантової допомоги на розвиток власної справи.
